Черевань Олександр Вікторович Життєпис | Нагороди та...
Генерал-лейтенанти (Україна)Народились 25 січняНародились 1952Працівники Служби зовнішньої розвідки УкраїниКерівники Служби зовнішньої розвідки УкраїниВипускники Дніпровського університетуУкраїнські розвідники
25 січня1952Генерал-лейтенантГоловного управління розвідки Служби безпеки України25 січня1952РубіжнеЛуганської областіДніпропетровський гірничий інститутДніпропетровськаЛКСМ УкраїниКДБКривий РігСБ УкраїниДніпропетровський державний університетГоловного управління розвідки Служби безпеки України
| Олександр Вікторович Черевань | |
|---|---|
 Генерал-лейтенант СБУ | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 25 січня 1952(1952-01-25) (67 років) Рубіжне Луганська область |
| Військова служба | |
| Роки служби | 2000—2003 |
| Приналежність |  Україна |
| Рід військ |  Служба безпеки |
| Формування | Головне управління розвідки Служби національної безпеки України |
Олекса́ндр Ві́кторович Черева́нь (25 січня 1952) — український спецпризначенець. Генерал-лейтенант. Начальник Головного управління розвідки Служби безпеки України (2000—2003)[1].
Життєпис |
Народився 25 січня 1952 року в місті Рубіжне Луганської області. У 1974 році закінчив Дніпропетровський гірничий інститут.
Його трудова діяльність почалася в жовтні 1974 року на Дніпропетровському металургійному заводі ім. Петровського, де протягом року він працював інженером-конструктором проектного відділу, а в 1975—1977 роках — старшим майстром. Надалі перебував на комсомольській роботі. Зокрема: до серпня 1979 року — секретар комітету комсомолу заводу ім. Петровського, до липня 1981 року — перший секретар Ленінського райкому комсомолу м. Дніпропетровська, до лютого 1982 року — секретар з пропаганди і агітації Дніпропетровського обласного комітету комсомолу, до серпня 1983 року — другий секретар зазначеного обкому ЛКСМ України. Службу в органах державної безпеки розпочав у серпні 1983 року слухачем дворічних контррозвідувальних курсів при Вищій Червонопрапорній школі Комітету державної безпеки СРСР[2].
Після навчання працював в Управлінні КДБ СРСР по Дніпропетровській області. У цьому регіональному органі займав посади: начальника відділення, заступника начальника відділу (м. Кривий Ріг), заступника начальника та начальника відділу по роботі з особовим складом, заступника начальника Управління Служби безпеки України[3].
У 1991 році заочно закінчив Київський інститут політології і соціального управління.
У липні 1996 року призначений начальником Управління СБ України в Полтавській області, де він працює до серпня 1998 року. Того ж року йому присвоєно звання генерал-майора, а в 1997 році заочно закінчує Дніпропетровський державний університет.
Подальшу службу в органах державної безпеки проходить у Центральному апараті — спочатку на посаді першого заступника керівника Департаменту інформаційного забезпечення та управління оперативно-службовою діяльністю СБ України, а з березня по грудень 2000 обіймає посаду начальника цього департаменту.
У 2000 році йому присвоєно військове звання генерал-лейтенант. З грудня 2000 по липень 2003 року — начальник Головного управління розвідки Служби безпеки України. Брав участь у розробці Закону України «Про розвідувальні органи України», ухваленого Верховною Радою України 22 березня 2001 року, що стало важливою подією у справі зміцнення правових засад діяльності української розвідки[4].
Наприкінці військової служби знову на нетривалий період, з липня по жовтень 2003 року, призначений начальником вищезгаданого департаменту СБ України. У лютому 2004 року звільнений у запас.
Нагороди та відзнаки |
- медаль «За бездоганну службу» II ступеня (1992),
- «За бездоганну службу» III ступеня (2003),
- «За відзнаку в службі» I ступеня,
- відомчи нагороди «Почесний знак ГУР СБ України» (2003),
- «Почесний знак Голови Служби безпеки України» (2003).
Примітки |
↑ Керівники розвідки
↑ ЦЕНТР ВОЕННО-ПОЛИТИЧЕСКИХ ИССЛЕДОВАНИЙ
↑ Знамениті, великі, геніальні люди. Найцікавіше про них!
↑ Служба зовнішньої розвідки України
| |||||||||
