Ryfujk

Данило Романович
Simperio totius Russiae otitus. Rex fuit, honorem regium habuit, aeternumque in Russia suis reliquit
Король Русі
Правління	1253-1264
Коронація	Січень 1253
Попередник	Роман Великий, Коломан Галицький
Наступник	Василько Романович Шварно Данилович
Інші титули	Великий князь Київський Князь галицький Князь володимирський
Біографічні дані
Імена	Іван
Народження	1201(1201) Галич
Смерть	1264(1264) Холм
Поховання	Собор Різдва Пресвятої Богородиці, Холм
Дружина	Анна Новгородська
Другий шлюб	??? — племінниця литовського короля Міндовга I
Діти	Іраклій, Лев, Роман, Шварно, Мстислав, Переяслава, Устинія, Софія
Династія	Рюриковичі
Рід	Романовичі
Батько	Роман Великий
Мати	Єфросинія-Анна донька візантійського імператора Ісаака II Ангела та Ірини[1]
Медіафайли на Вікісховищі

Дани́ло Рома́нович,^[2][3][4][5] також Коро́ль Дани́ло або Дани́ло Га́лицький^[6], (давньорус. Данило Романовичъ; 1201 — 1264) — руський князь з династії Романовичів, правитель Галицько-Волинського князівства, король Русі, якого вважають національним героєм України^[7].

Князь галицький (1205—1206, 1211—1212, 1230—1232, 1233—1234, 1238—1264), волинський (1205—1208, 1215—1238), Великий князь Київський (1240), король Русі (з грудня 1253/січня 1254). Син князя Романа Мстиславича Великого та (як припускають) візантійської принцеси, доньки імператора Ісаака ІІ Ангела — Єфросинії-Анни. Належав до старшої на Русі гілки роду Мономаховичів, династії Романовичів.

Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком Романом Великим. З перемінним успіхом чинив упертий опір монгольській експансії, одночасно нейтралізуючи військові спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави.

Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. За його правління побудовано Холм, Львів, Крем'янець, Данилів, Стіжок, відновлено Дорогочин. Переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича до Холму.

Час його правління — доба найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Сподіваючись на допомогу західних союзників у боротьбі із Золотою Ордою, прийняв від Папи Римського Іннокентія IV 1253 року пропозицію коронації і став королем всієї Русі.

1245 року визнав себе васалом Золотої Орди, однак незважаючи на це продовжував боротьбу за незалежність Галицько-Волинської держави.

Біографія |

Молоді літа |

Після смерті батька, великого князя Романа Мстиславича (1205), його малолітні діти Данило та Василько не мали шансів утримати владу в Галичі.

Вдова Романа, княгиня Анна з синами переїхала з Галича до Володимира на Волині, де був похований її чоловік. 1206 року вона з Васильком вирушила до Кракова, Данила відіслала до двору угорського короля Андраша ІI, де він провів 6 років. Анна виконувала роль реґента при малолітніх синах до 1215 року, коли Данило став правити у Володимирі самостійно — тоді пішла до монастиря.

Свої династичні права на Галич заявили онуки Ярослава Осмомисла, Мстислав Удатний, інші нащадки родичів Романа, зять Романа Михайло Чернігівський і його син Ростислав. Також на галицькі землі претендували споріднені династії Арпадів (Угорщина) та П'ястів (Польща).

1211 року — бояри посадили Данила князювати в Галичі, але вигнали 1212-го.

1214 року — в Спиші угорський король Андраш II і краківський князь Лешко I Білий за згоди папи Іннокентія III вирішили посадити в Галичі угорського королевича Коломана та польську княжну Саломею (віком 5 і 3 роки відповідно). При цьому Галичина відходила до Угорщини, а Романовичам залишалася Волинь.

Боротьба за галицький трон |

Упродовж понад 10 років молоді Романовичі не відігравали майже ніякої ролі в бурхливих подіях, що розгорталися у їхній вотчині. В 1215 році за підтримки краківського князя Лешка I Білого Данило став князем у Володимир-Волинському. Заволодівши містом, князі почали вести самостійну політику. Головну роль відігравав Данило як старший, Василько став його помічником і союзником.

Коли торопецький князь Мстислав Удатний опанував Галич, він поріднився з Данилом, видавши за нього свою доньку Анну. Лешко I Білий, посварившись з Мстиславом, вигнав його та посадив у Галичі зятя — королевича угорського Коломана 1220 року. Мстислав із допомогою Данила вигнав угорців із Галича 1221 року.

1223 року разом з іншими руськими князями брав участь у битві на Калці проти монголів. Був поранений у груди й відступив з поля битви.

Незабаром між Данилом та його тестем виникли суперечки за владу в Галичі. Ще більше посварив їх двоюрідний брат Данила, белзький князь Олександр Всеволодович, який свого часу марно намагався опанувати Волинь. 1225 року він озброїв Мстислава проти Данила, який воював за Галич у союзі з Лєшеком I Білим. Мстислав закликав половців, Олександр тим часом запевняв його, що Данило має намір вбити тестя. Згодом Данило та Мстислав помирилися, 1228 року спільно воювали з угорським королем.

1227 року:

• галицькі бояри (передусім Судислав) умовили Мстислава Удатного перед смертю передати Галич не Данилу, а своєму зятеві, угорському королевичу Андрію


• Данило з Васильком провели успішний похід на Луцьк проти Ярослава Ігоровича, який закінчився взяттям міста і приєднанням князівства до володінь Романовичів. Одразу після походу Данило передав Василькові Луцьк і Пересопницю
  


• Данило і Василько провели успішний похід на Чорторийськ, в якому князювали ворожі Данилу пінські князі. Похід завершився взяттям і приєднанням міста до володінь Данила Романовича і полоном пінських князів.

У відповідь велика коаліція у складі Ростислава Пінського, Михайла Чернігівського, Володимира Київського разом з половцями 1228 року взяла в облогу місто Кам'янець — володіння Данила. Ініціатором походу був Ростислав Пінський, який мстив за взятих у полон дітей. Однак Данило і Василько в союзі з Олександром Всеволодовичем вчинили несподіваний похід на Київ — Михайло Чернігівський та Володимир Київський змушені були зняти облогу і піти на примирення з Данилом.

Об'єднавши Волинь, Данило передав її братові Васильку (1230), сам розпочав боротьбу за Галицьку землю. 1229 року його прихильники в Галичі запросили Данила на престол. Він узяв місто в облогу та, попри спалення містянами мосту через Дністер, захопив Галич. Данило Романович відпустив захопленого в полон королевича Андрія, але згодом той, за підтримки боярина Судислава та свого батька — угорського короля Андраш II — зробив ще одну (невдалу) спробу захопити Галич.

Галицькі бояри у змові з Олександром Белзьким готували вбивство Данила, але брат Василько випадково викрив змову. Данило з Васильком почали війну проти Олександра, який утік до Угорщини, звідки разом з угорським військом королевича Андрія підійшов до Галича і взяв його.

1232 року Данило в союзі з київським великим князем Володимиром Рюриковичем та половцями безуспішно воював проти угорців. Невдовзі, під час облоги Галича волинянами, помер королевич Андрій і Данило посів галицький трон.

1233 року під Шумськом було розбито угорське військо. Перед битвою Данило Романович молився в міському храмі св. Симеона.

1235 року Михайло Чернігівський зайняв Галич і залишив там свого сина Ростислава. 1238 року Данило Романович повернув собі галицький трон. До титулу Волинського князя додав титул князя Галицького.

Монгольська навала. Коронації |

Митра греко-католицьких єпископів Перемишльських. За легендою начебто перероблена з корони короля Данила

Галицько-Волинське князівство, Королівство Русі (1245—1349)

Леонтій Войтович не відкидає можливості коронації Данила Романовича, яку міг здійснити імператор Фрідріх ІІ Гогенштауфен у Відні 1237 р.^[8]

1238 — розбив лицарів Добжинського ордену в битві під Дорогочином і повернув собі порубіжні з Мазовією землі Берестейщини^[9]. Того року підкорив Турово-Пінське князівство.

1239 (1240) р. — зайняв Київ, де не було князя, посадив там свого намісника — воєводу Дмитра.

У грудні 1240 року воєвода Дмитро очолив оборону Києва від орд хана Батия — місто відстояти не вдалося.

1241-го орди хана Батия рушили на Волинь та Галич. У цей час Данило не був на своїх землях — їздив в Угорщину з сином Левом сватати королівську доньку Констанцію. Коли отримав відмову, поїхав у Польщу, де залишався до відходу татар. Володіння його були спустошені; щоб урятувати хоча б щось, Дмитро переконав Батия йти на угрів.

Повернувшись до Галичини, Данило змушений був придушувати боярський заколот. Після цього його давній ворог Ростислав Михайлович кілька разів протягом 1241—1245 років нападав на Галицьку землю в союзі з руськими князями, або з поляками, або з військом свого тестя — угорського короля.

У 1240-х роках Данило на річці Угорці заснував місто Холм. Сюди, на західні кордони своєї держави, подалі від татар, він переніс свою столицю з Галича. На заклик Данила її заселили численні ремісники, будівничі, що тікали від татар, а також іноземці. Головною спорудою Холма стала велична й багато оздоблена церква Іоана Златоуста. Зводилися й інші храми: Кузьми та Дем'яна, пресвятої Богородиці.

17 серпня 1245 року в битві під Ярославом війська Данила та його брата Василька розбили полки чернігівського князя Ростислава, галицьких бояр, угорців і поляків, що завершило майже 40-річну боротьбу за владу над Галицько-Волинським князівством. Ця битва була однією з найбільших в історії Русі XIII століття.

До того часу Галицько-Волинське князівство не було обкладене татарською даниною. Після Ярославської битви хан Мауці надіслав до Данила посла з вимогою: «Дай Галич!». Данило, подумавши, відповів: «Не дам півотчини своєї, але поїду до Батия сам».

Данило Романович на пам'ятнику «Тисячоліття Росії» у Великому Новгороді

Він був змушений поїхати до ханського двору в Сараї і визнати залежність від Золотої Орди. Хоча його прийняли там досить милостиво, але перенесені приниження змусили згодом літописця завершити розповідь про цю подорож словами: «Зліше зла честь татарська». «Данилови Романовичю князю бывшу велику, обладавшу Рускою землею, Києвом й Володимером й Галичем». У переговорах з Батиєм Данило добився від нього підтвердження своєї влади над Галицько-Волинським князівством, але не над Києвом. До того ж він був зобов'язаний надсилати своє військо для участі в походах Батия на Польщу, Литву, Угорщину та інколи платити данину.

Добрі відносини з татарами пішли, проте, на користь Данилу Романовичу: король Угорщини Бела IV погодився на шлюб своєї дочки Констанції з сином Данила, Левом. Цей родинний зв'язок спричинив участь Данила в боротьбі угорського короля з чеським за австрійську спадщину. При цьому його син Роман одружився з наступницею трону Австро-Штирійського герцогства Гертрудою і на початку 1250-х (після смерті її батька, герцога Фрідріха II) Данило заявив свої права на його володіння як на посаг своєї невістки. Він втрутився у війну за австрійський трон, але його участь у ній (з допомогою поляків) була невдалою.

У цей час стала набирати силу Литва під владою короля Міндовга. Данило пішов війною на Литву, але Міндовг замирився з ним, віддав за Данилового сина Шварна свою дочку, а в посаг за нею дав міста Новгородок, Слонім і Волковийськ.

Вимушене підпорядкування татарам обтяжувало князя. Він проводив походи на прикордонні з татарами землі по річках Случ і Горинь — проти так званих «татарських людей», будував укріплення (Кременець і Данилів так і не були взяті татарами), розпочав реорганізацію війська, ударною силою якого стала важкоозброєна кінна дружина, а також селянське і міщанське ополчення, шукав союзу з Заходом, зокрема, схилявся до пропозицій, що надходили від папи Іннокентія IV. Папський посол Плано Карпіні дорогою в Орду розмовляв з Васильком про поєднання церков (1246). Сам Данило погодився прийняти від Папи королівський вінець, і в грудні 1253 року (січні 1254) був коронований в Дорогочині.

Переговори Русі та Риму |

Плано Карпіні на шляху до Орди зустрівся з Васильком Романовичем у Ленчиці наприкінці 1245 року. Після цієї зустрічі Карпіні вирушив на Волинь, ймовірно до Володимира, де перед руськими єпископами прочитав папську буллу та закликав приєднатися до Католицької Церкви. Проте відповіді на свою пропозицію не отримав, бо Данило був на той час в Орді. Саме на півдорозі до Орди папський легат і зустрів Данила. Результатом їхніх перемовин стало те, що Данило задля встановлення відносин з папською курією відіслав ігумена монастиря Святої Гори Григорія до Ліона (тодішньої резиденції Папи). Відтак між Папою та Данилом зав'язалося тривале листування.

3 травня 1246 року курія надіслала Данилу Романовичу 7 листів. Проте результатом листування було лише те, що Папа надіслав архієпископа Альберта, який мав оголосити на галицьких землях про нібито унію Православної Церкви з Католицькою. При цьому Папа протягом довгого часу давав обіцянки військової допомоги від католицьких держав. Втративши надію на цю допомогу, Данило перервав листування 1248 року. Відновив контакти за посередництва угорського короля 1252 року, коли до кордонів Галицько-Волинського князівства наближалися монгольські орди Куремси.

1253 — Папа звернувся до християн Чехії, Моравії, Сербії, Помор'я та Пруссії з закликом до хрестового походу проти татар, а до Данила відправив посольство на чолі з легатом Опізо з королівською короною і скіпетром. У місті Дорогочині в грудні 1253 (січні 1254) папський легат коронував і помазав Данила Романовича, який прийняв королівську відзнаку «від усіх своїх єпископів», підкреслюючи цим, що коронується (що водночас було вiдкритим викликом Золотiй Ордi, бо як васал хана Данило Романович не мав права цього робити^[10]) не лише він, а сама Русь.

Переконавшись у нездатності Риму організувати хрестовий похід проти Золотої Орди, 1257 року припинив стосунки з Папською Курією, власними силами вів боротьбу проти ординців.

Пам'ятник королю Данилу в Івано-Франківську

Король Данило |

Пам'ятник королю Данилові у Львові

Пам'ятник королю Данилові в Тернополі

На відозви Папи до хрестового походу ніхто не відгукнувся. Король зберіг титул, припинив відносини з Папою й почав готуватися до опору власними силами. Час був сприятливий — після смерті Батия в Орді почалися ворохобні; татарським темником (намісником) у цій частині Русі був слабкий Куремса.

Наприкінці 1254 р. почав військову кампанію проти татар. Куремса спробував перейти у контрнаступ і виступив зі своїм військом під Крем'янець, потім під Володимир-Волинський і Луцьк, але був розгромлений. Це була перша руська перемога в боротьбі проти Орди.

1254–1255 — військо короля звільнило від загонів Куремси землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева, взяло Возвягель. Данилові вдалося відстояти від татар Бакоту (Поділля) та повернути зайняті ними міста на Волині.

У Каракорумі ствердився великий хан (імператор) Хубілай, на місце Куремси призначили заповзятливого Бурундая. Він посварив короля з Міндовгом, досяг того, що в його поході на Литву 1258 року брали участь галицькі дружини під проводом Василька Романовича, попри те, що Данило був сватом Міндовга.

Союзників у короля Данила не виявилося — Бела був послаблений поразкою від чехів (він знову намагався оволодіти австрійським спадком). Коли Бурундай зажадав, аби король прибув до нього, він відправив замість себе сина Лева, сам поїхав до Польщі.

Продемонструвавши свою силу, Бурундай прийшов на землі Галичини й Волині з великим військом, заявивши: «Якщо хочете жити з нами у злагоді, то розкидайте всі ваші міста». Данило й Василько змушені були зруйнувати все, що будували довгі роки. Вони розібрали фортифікації Луцька, Крем'янця, Данилова, Львова (названого на честь княжого сина Лева). Галицько-Волинська держава позбулася головних пунктів опору у війні з ординцями. Вдалося зберегти лише Холм. 1260 року загони Бурундая залишили Галичину та Волинь.

Татари також змусили галицькі дружини до участі в їхньому поході на Польщу. В 1262 році Василько відбив грабіжницький набіг Литви, наздогнавши та винищивши обтяжених здобиччю литовців біля міста Небеля.

1262 року в Тернаві зустрівся з польським князем Болеславом V Сором'язливим, проводив перемовини про розмежування, «положиша ряд межи собою о землю Рускую и Лядську».

З усіх зовнішніх дій найуспішнішим був його похід на ятвягів, яких вдалося нарешті змусити платити данину.

Внутрішня політика |

Собор Різдва Пресвятої Богородиці (Холм) — місце поховання

Вів боротьбу з феодальними міжусобицями, викликаними прагненнями галицької боярської верхівки та Чернігово-Сіверського і Київського князів не допустити зміцнення влади Данила Романовича і брата Василька в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.

У 1251—1253 роках Данило Галицький дарував половцям хана Тегака землі на Берестейщині, для захисту північної Волині від нападів ятвягів та литовців. Кочовики заснували там 40 поселень й зберігали свою ідентичність до початку XVI ст.^[11].

Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство.

Проводив активну прозахідну політику. Під його владою поширювалися західноєвропейські культурні впливи, прищеплювалися відповідні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Побудував ряд нових міст (Холм, Львів тощо), переніс столицю з Галича — міста боярських заколотів — до Холма.

Для зміцнення міжнародного авторитету держави 1246 року заснував у Галичі церковну православну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя — печатника Кирила.

1264 року король занедужав і помер у Холмі, де був похований у церкві святої Богородиці, яку збудували за його життя. Літописець, оплакуючи його смерть, назвав його «другим по Соломонові».

Зміцнення великокняжої влади у Волинсько-Галицкому князівстві за часів Данила було тимчасовим явищем. За правління його наступників відновилися тенденції до феодальної роздрібленості, які провокувала боярська верхівка.

Галицько-Волинська держава, проіснувавши понад століття, поширила свою владу на більшість земель нинішньої України. Грушевський вважав це державне утворення найбезпосереднішим спадкоємцем Київської Русі. Своїм успіхам і життєздатності воно завдячувало видатній особистості короля Данила. Після його падіння правонаступниками Київської Русі заявили себе Велике князівство Литовське (з офіційною староукраїнською мовою та православ'ям), а потім і Московська держава.

Родина |

Батько

• 
  Роман Великий (бл. 1150 — вбитий біля м. Завихоста 19 червня 1205) — князь Новгородський (1168–1170), Волинський (1173–1187, 1188–1205), Галицький (1187–1188, 1199–1205), Великий Київський (1203–1205).

Мати

• 
  Єфросинія-Анна (пом. після 1219) — ймовірно, донька візантійського імператора Ісаака II Ангела та Ірини, Велика княжна Київська (1203–1205).

Дружини

• 
  Анна Мстиславна Новгородська (пом. до 1252) — дочка Мстислава II Удатного, дружина Данила з 1218 р.


• Племінниця литовського короля Міндовга I , донька його молодшого брата Довспрунка — ім'я невідоме, дружина Данила не пізніше 1252 р.

Брати

• 
  Василько Романович (1203—1269) — князь Белзький (1207–1211), Берестейський (1221–1231), Волинський (1231–1269).

Сестри

• 
  Федора Романівна (пом. після 1200), одружена з Васильком Володимировичем з 1187 (1188).


• 
  Олена Романівна (померла після 1241), одружена з Михайлом II Чернігівським не пізніше 1200 р.

Сини

• 
  Іраклій Данилович (бл. 1223—бл.1240)


• 
  Лев I Данилович (бл. 1228—бл.1301) — князь Белзький (1245–1264), Галицький (1264–1301); переніс столицю до Львова
  


• 
  Роман Данилович (пом. після 1300) — князь Луцький (1265–1289), Волинський (з 1289)


• 
  Шварно Данилович (пом. 1269 — похований у місті Холм), Король Галицький і Великий князь Литовський, 1264–1267 (1268–1269)).


• Мстислав Данилович


• Володимир

Дочки

• 
  Переяслава Данилівна (пом. 12 квітня 1283), одружена з князем Мазовії Земовитом I
  


• 
  Устинія Данилівна, одружена з князем Андрієм Ярославичем з 1250 (1251).


• 
  Софія Данилівна, одружена з Генріхом V, графом Шварцбург-Бланкенбургським^[12].

Вшанування пам'яті |

Данило Галицький на монеті НБУ

• У Львові, Галичі, Тернополі та Володимирі-Волинському Данилу Галицькому встановлено пам'ятники.


• У жовтні 2015 в Івано-Франківську встановили бронзове погруддя Данила Галицького. Автором пам'ятника є скульптор Ігор Семак.^[13]
  


• 25.12.2015 р. Вінницька міська рада своїм рішенням № 71 перейменувала вулицю 40-річчя Перемоги на вулицю Данила Галицького, тим самим відновивши її історичну назву^[14]
  


• Фільм «Данило, князь Галицький» (1987 рік, реж. Ярослав Лупій)


• Українська опера «Данило Галицький». Музика М. Волинського, лібрето Р. Горака.^[15]
  


• У 2008 році ВАТ «Оболонь» випустило пиво «Король Данило» з його портретом.


• Постанова ВРУ від 7 вересня 2011 року «Про відзначення 810-річчя з дня народження першого короля Русі-України Данила Галицького»


• У 1998 році Національний Банк України випустив пам'ятну монету зі срібла присвячену Данилу Галицькому.


• 
  6 лютого 2012 року Міністерство інфраструктури України видало наказ про зміну назви державного підприємства «Міжнародний аеропорт „Львів“» на «Міжнародний аеропорт „Львів“ імені Данила Галицького»^[16].


• На честь нього названі:
  
  
  
  • 24 окрема механізована Бердичівська Залізна бригада імені князя Данила Галицького
  
  
  • «Міжнародне спортивне товариство Короля Данила»^[17]
    
  
  
  • 
    Пластовий Курінь УПЮ ч. 1 ім. Короля Данила. Станиця Львів.
  
  
  
  


• 
  Хижняк А. Ф. Роман «Данило Галицький» (1951).


• 
  Олексій Югов. Роман «Даниил Галицкий» (рос.).

Примітки |

Джерела |

• 
  Войтович Л. Праці про Галицько-Волинське князівство і короля Данила — 17 книг і статей
  


• Данило Романович / Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003. — С. 487—488.


• Дитинство Данила описане у книзі для дітей «Володимир Лис про Сократа, Данила Галицького, Фернандо Маґеллана, Ісаака Ньютона, Шарлотту, Емілі, Енн Бронте». — К. : Грані-Т, 2008. — 136 с. («Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-465-159-9.


• Історія України в особах: IX—XVIII ст. — К. : Україна, 1993. — 396 с.


• 
  Квятковський А. Знайдено могилу сина Данила Галицького. Справді? // Zbruč. — 11 червня 2015.


• Коронація Данила Романовича в контексті державно-політичного розвитку Холмської держави в першій половині 50-х рр. XIII ст.


• 
  Корсак І. Імена твої, Україно. — Луцьк : Твердиня, 2007. — С. 25–30.


• 
  Котляр М. Ф. Данило Галицький. — К., 1979 (також є новіші видання цієї монографії українською та російською).


• 
  Котляр М. Ф. Данило Галицький. — К., ІІ НАНУ. — 2001. — 25 черв.


• 
  Котляр М. Ф. Данило Галицький, Данило-Іоанн Романович Галицький // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 288—289. — ISBN 966-00-0405-2.
  


• 
  Крип'якевич І. Галицько-волинське князівство. — К., 1984.


• 
  Ричка В. Галицький Данило // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — С. 126. ISBN 978-966-611-818-2.


• 
  Таємниця роду прихована в імені // Zbruč


• 
  Толочко П. Русь — Мала Русь — руський народ у другій половині XIII—XVII ст.


• 
  Болеслав-Юрий II, князь всей Малой Руси: Сборник материалов и исследований. — Санкт-Петербург, 1907. (рос.)
  


• 
  Dąbrowski D. Daniel Romanowicz król Rusi (ok. 1201—1264). Biografia polityczna. — Kraków : Avalon, 2012. — T. 1. — 538 s. (пол.)
  

Посилання |

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Данило Галицький

• Галицько-Волинський Літопис. Іпатіївський список


• Галицько-Волинський Літопис. Іпатіївський список


• Галицько-Волинський Літопис. Острозький (Хлєбниковський) список


• Галицько-Волинський Літопис. Переклад Л. Махновця


• Литовсько-білоруські літописи


• Список городів руських дальніх і близьких


• Ілюстрації з «Chronicon Pictum»


• Перелік джерел за Крип'якевич І. Галицько-волинське князівство — К., 1984.


• Королівство Русі: Реальність і міфи


• Біографія Данила Романовича на «Персоналіях»

Тематичні сайти Rodovid.org Словники та енциклопедії Велика каталонська · Britannica (онлайн) · Britannica (онлайн) Нормативний контроль GND: 11937658X · ISNI: 0000 0003 8683 119X · LCCN: n82109947 · NKC: js2005312125 · SUDOC: 109148363 · VIAF: 267918986

Попередник Коломан Галицький

Король Русі 1253-1264

Наступник Василько Романович Шварно Данилович

Попередник Ростислав III Мстиславович

Великий князь Київський 1239-1241

Наступник Лев І Данилович Михайло II Чернігівський титул оскаржувався іншими претендентами

Попередник Володимир Ігорович

Князь галицький 1205-1206

Наступник Володимир Ігорович

Попередник Роман Великий

Князь володимирський 1205-1206

Наступник Святослав III Ігорович

Попередник Святослав III Ігорович

Князь володимирський 1207-1208 вдруге

Наступник Олександр Всеволодович

Попередник Володимир Ігорович

Князь галицький 1211-1212 вдруге

Наступник Мстислав Німий

Попередник Олександр Всеволодович

Князь володимирський 1215-1238 втретє

Наступник Василько Романович

Попередник Андрій Андрійович

Князь галицький 1230-1232 втретє

Наступник Андрій Андрійович

Попередник Андрій Андрійович

Князь галицький 1233-1235 вчетверте

Наступник Михайло Всеволодович

Попередник Ростислав Михайлович

Князь галицький 1238-1264 вп'яте

Наступник Шварно Данилович Лев I Данилович

п о р Правителі Галичини Ростиславичі Рюрик Ростиславич • Володар Ростиславич • Василько Ростиславич • Ростислав Володарович • Володимирко Володарович • Ігор Василькович • Ростислав Василькович • Ярослав Осмомисл • Іван Берладник • Володимир Ярославич • Олег Ярославич • Ростислав Іванович Арпади Бела III • Андрій II • Коломан Галицький • Андрій Андрійович • Бела IV Романовичі Роман Великий • Данило Галицький • Василько Романович • Шварно Данилович • Лев I Данилович • Юрій I Львович • Андрій Юрійович • Лев II Юрійович • Володимир Львович Галицькі бояри Володислав Кормильчич • Дмитро Дедько П'ясти Юрій II Болеслав • Казимир III Великий Гедиміновичі Любарт Гедимінович Анжу Людвік I Великий • Марія Угорська • Ядвіґа I Ягеллони Владислав II Ягайло • Владислав III Варненчик • Казимир IV Ягеллончик • Ян I Ольбрахт • Олександр Ягеллончик • Сигізмунд I Старий • Сигізмунд II Август • Анна Ягеллонка Виборні королі Речі Посполитої Генріх III Валуа • Стефан Баторій • Сигізмунд III Ваза • Владислав IV Ваза • Ян II Казимир • Михайло I Вишневецький • Ян III Собеський • Август II Фрідріх • Станіслав I Лещинський • Станіслав II Август Понятовський Габсбурги Марія-Терезія • Йосиф II • Леопольд II • Франц II • Фердинанд I • Франц Йосиф I • Карл І • Отто фон Габсбург (титулярний) · Карл фон Габсбург (титулярний)

п о р Правителі Волинського князівства Волиняни Маджак (~ VI–IX ст.) Волинське князівство Всеволод Володимирович (987–1013) • Святослав Ярославич (1013–1054) • Ігор Ярославич (1054–1057) • Ростислав Володимирович (1057–1060) • Олег Гореславич (1074–1077) • Ярополк Ізяславич (1078–1087) Роздріблення Володимирське князівство Давид Ігорович (1087–1099) • Мстислав Святополкович (1099) • Ярослав Святополкович (1100–1118) • Роман Володимирович (1118–1119) • Андрій Добрий (1119–1135) • Ізяслав Мстиславич (1135–1141) • Святослав Всеволодович (1141–1146) • Володимир Андрійович (1146–1149) • Святополк Мстиславич (1149) • Ізяслав Мстиславич (1149–1151) • Святополк Мстиславич (1151–1154) • Володимир Мстиславич (1154–1157) • Мстислав Ізяславич (1157–1170) • Святослав Мстиславич (1170–1173) • Роман Великий (1173–1188) • Всеволод Мстиславич (1188) • Роман Великий (1188–1205) • Василько Романович (1205–1269) • Володимир Василькович (1269–1288) • Мстислав Данилович (1288–?) Луцьке князівство Микола Святоша (1099) • Давид Ігорович (1099–1100) • Мстислав Ізяславич (1155–1157) • Ярослав Ізяславич (1157–1180) • Інгвар Ярославич (1180–1220) • Всеволод Ярославич (1183) • Мстислав Німий (1220–1226) • Іван Мстиславич (1226–1227) • Ярослав Інгварович (1227–1228) • Василько Романович (1229–1238) • Ростислав Михайлович (1240) • Мстислав Данилович (1264–1292) • Лев Юрійович (1308–1323) • Любарт-Дмитро (1323–1324; 1340–1384) • Федір Любартович (1384–1390) Волинське князівство (Рюриковичі) Роман Великий (1188—1205) • Данило Галицький (1205—1206) • Святослав Ігорович (1206—1207) • Данило Галицький (1207—1208) • Олександр Всеволодович (1208—1215) • Данило Галицький (1215—1238) • Василько Романович (1238—1269) • Володимир Василькович (1269—1288) • Мстислав Данилович (1288—1292) • Лев I Данилович (1292—1301) • Юрій I Львович (1301—1308) • Андрій Юрійович та Лев II Юрійович (1308—1323) • Юрій II Болеслав (1325—1340) Волинське князівство (Гедиміновичі) Любарт-Дмитро (1340—1366) • Олександр Коріятович (1366—1370) • Любарт-Дмитро (1370—1384) • Федір Любартович (1384—1390) • Федір Любартович (1431) • Свидригайло Ольгердович (1440—1452)