Ryfujk

село Мостище
Країна	Україна
Область	Івано-Франківська область
Район/міськрада	Калуський район
Рада/громада	Мостищенська сільська рада
Код КОАТУУ	2622884301
Основні дані
Засноване	1551
Населення	1026
Площа	9,57 км²
Густота населення	107,21 осіб/км²
Поштовий індекс	77331
Телефонний код	+380 03472
Географічні дані
Географічні координати	49°04′13″ пн. ш. 24°20′33″ сх. д. / 49.07028° пн. ш. 24.34250° сх. д. / 49.07028; 24.34250Координати: 49°04′13″ пн. ш. 24°20′33″ сх. д. / 49.07028° пн. ш. 24.34250° сх. д. / 49.07028; 24.34250
Водойми	Кропивник, Фрунилів
Місцева влада
Адреса ради	77331, Івано-Франківська обл., Калуський район, с. Мостище, вул. Стуса, 1 , тел. 91-1-38
Карта
Мостище
Мостище
Мапа
Мостище у Вікісховищі?

Мости́ще — село Калуського району Івано-Франківської області.

Походження назви |

З топологічного словника Івано-Франківщини «Мостище» Калуського району. Первісна назва села Довге. Нова ж пішла від розташування населеного пункту біля моста через річку Кропивник.

Географія |

У селі річка Фрунилів впадає у річку Кропивник.

Історія |

Заснування |

Село засноване в 1551 році. Першими його жителями були сім господарів із родинами: ватаман Андрій Кравцович, Марко Литвин, Іван Попович, Яцько Попович, Іван Станкович, Данько Деркачович. В 1564 році в Мостищах жило 7 сімей, а з 1670-го уже нараховувалось 45 селянських господарств.

На думку старожила п. Михайла Бабія, старе село, яке називалось Довге, могло бути розташоване на захід від сьогоднішнього Мостища. Коли уважно придивитися до місцевості, то в лазах Яковинів, Сорохтея Павла, Кушарчиних добре видно межі грядок (місцеві мешканці їх називають загонами), видно неозброєним оком. Коли він навчався в школі, то вчитель Попадюк ходив з ними на екскурсію в ліс. Педагог приклавши вухо до землі, почув дзюрчання води. Повернувся сюди знову уже з людьми, які розкопали те місце. Копали півтора метра вглиб і знайшли уламки цегли, яку також виявили на Багні. В урочищі Погарище ще недавно люди викопували невеликі обгорілі головешки. Він же стверджує, що місце у березі перед хатою Ольги Кішко називали Цегольне. Можливо, село було розташоване на Погарищах (і було спалене татарами), а в теперішніх лазах було селянське поле. Віриться, що сюди прийдуть в майбутньому археологи і скажуть своє вагоме слово.

Відродження |

Після революції 1848 р. і скасування панщини всі землі в селі безоплатно роздані селянам і на кожне господарство припадало по 10-11 моргів ріллі та стільки ж лісу. Частину землі громада залишила неподіленою в загальному користуванні (горішні й долішні пасовища, урочище Оптинок, смуги вздовж річок Кропивник і Фурнилів). Була в селян і полонина коло села Дуба, яку громада продала під час будівництва церкви в 1870 р.

У 1880 році було 977 мешканців у селі та 9 на довколишній території (більшість — греко-католики, крім 20 римо-католиків), місцева греко-католицька парохія і постійна однокласова школа^[1].

В селі знайдено рукопис давньоукраїнської драми «Повість о збуренні пекла», який опублікував І. Я. Франко. В 1899—1914 рр. в селі був громадський заїжджий двір з корчмою, які громада віддавала в оренду. В 1902 р. громадою села споруджено школу, яка діє і сьогодні. В 1898 р. в селі відкрито філію товариства Просвіта, яке за 20 років поступово подолало москвофільство, насаджене священиком Арсеном Авдиковським (хоч кілька осіб у 1915 р. після повернення австрійських військ за москвофільство були посаджені в концтабір Талергоф та ще кілька родин утекли з росіянами, але після війни вони повернулися вже українцями).

Воєнні жорна |

В Першій та Другій світових війнах дорога через село (на Верхню, Завадку, Болохів, Велику Тур'ю, Великі Дідушичі, Угільню, Бережницю і Стрілків) ставала основною для руху військ між Калушем і Стриєм. Одиницям вдалося вступити до Легіону Українських Січових Стрільців, проведена часткова мобілізація решти до австрійського війська, багато з них загинули або попали в полон. Після окупації Галичини російськими військами у школі розмістили штаб армії, поруч поставили польову радіостанцію, у штабі служив брат царя Михайло, до якого зверталися з приводу мародерства російських солдатів. Після повернення австро-угорців проведена повна мобілізація — навіть тих, що повернулися з полону. Мобілізованих кинули переважно на італійський фронт, де в запеклих боях більшість загинула.

1 листопада 1919 р. українці проголосили створення власної держави, проти якої наступного ж дня почали агресію поляки. Мостищани пішли в ряди УГА, однак свободу не вдалося відстояти.

Мостищани у складі УСС і УГА |

• Бейко Дивониз Вікторович — розстріляний в 1948 році;

• Борщак Степан Підхоружний — вбитий в 1915 році на горі Маківці;

• Возняк Іван Якович — помер від ран в 1920 році; Г


• Гурман Василь Іванович — вбитий під Львовом;

• Дутка Михайло Ількович — помер в 1940 році;


• Климишин Матвій Іванович — виїхав у Канаду;


• Лазоришин Михайло Томович — помер в 1950 році;


• Луців Степан Степанович — помер у 1996 році;


• Лазоришин Степан Томович — убитий під Львовом;


• Мельник Яків — убитий на горі Лисоні в 1916 році;


• Николин Гнат — помер в «трикутнику смерті»;

• Пукіш Василь Іванович — убитий під Львовом;


• Свірський Василь Михайлович — убитий під Львовом;


• Пукіш Михайло Мартинович — помер у 1940 році;


• Пукіш Микола Степанович — виїхав в Аргентину;


• Сорохтей Йосиф — підхорунжий — вбитий на горі Лисоні в 1916 році;

• Сорохтей Михайло Томович — помер в 1940 році;


• Сухий Василь Трофимович — репресований — помер в 1950-х роках на Сибірі;

• Сас Олексій Йосипович — помер в 1940 році;

• Паньків Панько Павлович — помер в 1960 році;

• Яців Василь Іванович — помер в 1994 році;

• Яців Василь Павлович — виїхав у США;

• Яців Юрій Олексійович — помер у 1970 році;

• Яців Михайло Якович — помер у 1950 році;

• Яковина Іван Теофілович — помер у 1960-х роках

Польська окупація |

Жителі Після окупації ЗУНРу поляками селяни гуртувалися для захисту своїх інтересів у Просвіті, кооперативі Злагода, відкрили молочарню і маслобійню, створили протипожежну дружину (для неї закупили помпу та інший інвентар), закупили зерноочисну машину фірми Трієр (у 1950 р. комуністи забрали в колгосп). До 1939 р. в селі діяв у літній період дитячий садок. В 1920-х роках через село проведена телефонна лінія на Верхню, а з 1 серпня 1934 р. село включене до гміни Верхня. В 1920-1930-х роках багато жителів села працювало на будівництві калійного виробництва в Калуші та обвідного каналу річки Сівка в обхід Калуша (між Мостищем і Калушем). В 1938 р. громадою споруджено Народний дім. Перекрили церкву оцинкованою бляхою, замінили дерев'яні хрести.

У 1939 році в селі проживало 1600 мешканців (1550 українців, 5 поляків, 30 латинників, 5 євреїв і 10 інших національностей)^[2].

Нові окупанти |

Після приєднання Західної України до СРСР село ввійшло 17 січня 1940 р. до новоутвореного Войнилівського району.

В 1940 році СРСР побудував аеродром на околиці села (відтоді урочище називається База), зруйнований німецькою авіацією 22 червня 1941 року.

В 1942 р. громадою збудована символічна могила борцям за волю України, яка у 1950 р. підірвана НКВД.

Велика частина села згоріла в 1945 р. 21 жовтня 1947 р. за підтримку повстанського руху сім родин виселено на Сибір і Казахстан, а їхні будинки знищені. Вцілілих загнали в колгосп Ілліча. Виселяли і пізніше мостищан на Сибір. У 1950-х роках радянською владою село було визначене як неперспективне і заборонено будувати нові хати, зносять будівлі і виселяють жителів з урочищ Довга і Під лісом, хуторів Багно, Скарбівка і Кепське, не ремонтуються мости і дороги. Указом Президії Верховної Ради УРСР 21 лютого 1950 року село передане до Калуського району.

У 1965—1972 роках село підпорядковувалося Калуській міській раді, рішенням облвиконкому № 136 від 28 березня 1972 р. передане Копанківській сільській раді, у 1991 р. утворена окрема сільрада^[3].

Новітній час |

В 1989 р. в село провели газ і заасфальтували дорогу. В 1990 р. в селі утворена сільрада.

У 1994 р. споруджено нову символічну могилу борцям за волю України. На громадські пожертви в 1996 р. споруджено пам'ятник Т. Г. Шевченку. Найбільше зусиль задля цього доклав митець і педагог Михайло Тимчишин, який і є автором бюсту.

В селі похований загиблий боєць на російсько-українській війні 29.08.2015 поблизу міста Щастя на Луганщині Юрій Пукіш^[4][5].

Церква |

Вперше церква святого Миколая згадується 1684 року в реєстрі катедратика (столового податку) без дати побудови.

Церква

У протоколах генеральних візитацій Львівсько-Галицько-Кам'янецької єпархії 1740—1755 рр. сільська церква описується як нова дерев'яна, збудована парохом 1728 року за підтримки парохіян. Парохія налічувала 36 парохіян-господарів.

Нова, також дерев'яна церква, постала у 1870 році стараннями місцевого пароха. Первинні розписи в інтер'єрі церкви замальовані новими в 1930-х рр.

В 1914 р. у дзвіниці було п'ять дзвонів, які забрали на початку війни для переплавлення на військові потреби. У 1918 р. з постанням ЗУНР парафіяни замовили нові 5 дзвонів у калуській ливарні братів Фельчинських. Однак з новою війною дзвони знову були забрані на військові потреби, тільки один кмітливий селянин здогадався підмінити найбільшого дзвона малим шкільним, а захований дзвін після війни повернули на своє місце^[6].

Після заборони УГКЦ в 1946. о. Гнат Гункевич був репресований, а церква забрана Російською православною церквою. Однак при ослабленні комуністичного режиму парафіяни села на загальних зборах у 1990 р. проголосували за повернення до УГКЦ. Зараз церква є пам'яткою архітектури місцевого значення № 775 в користуванні громади УГКЦ^[7]. Збережені стародруки XVI—XVII ст., зібрані за роки існування громади.

Дозвілля |

У селі Мостище працює Народний дім. У приміщенні якого знаходяться: бібліотека, музей. Також біля Народного дому знаходиться дитячий майданчик, який був поставлений у 2012 році. Молодь села бере активну участь у його житті. При народному домі діють гуртки. А саме народний аматорський хореографічний колектив «Мальва», вокальний колектив «Калинонька» та церковний хор. У 2013 році будується дзвіниця біля храму села Мостище — церкви св. Миколая (храмове свято 22 травня, 19 грудня), збудованої 1871 року.

Соціальна сфера |

• Народний дім.


• Школа І-ІІ ст^[8]. на 150 місць^[9].


• ФАП.


• 370 дворів, 1025 мешканців.

• 
  

  

  
  

  
  

  Народний дім
  

  
  

  
  


• 
  

  

  
  

  
  

  Школа
  

  
  

  
  


• 
  

  

  
  

  
  

  Сільрада-ФАП
  

  
  

  
  

Вулиці |

У селі є вулиці^[10]:

Персоналії |

• 
  Климишин Микола — визначний діяч ОУН, учасник Варшавського процесу;


• 
  Авдиковський Орест Арсенович — український письменник.


• 
  Пукіш Юрій Миколайович (1987—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Фото |

Примітки |

Джерела |

• ненадрукована книга про село, автор — Дутка С.


• 
  Mostyszczа // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1885. — T. VI : Malczyce — Netreba. (пол.).— S. 722. (пол.)
  


• 
  Дутка С. Я. Нариси з історії села Мостище на Калущині. — Калуш: Петраш А. Т., 2015—176 с, іл.

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

п о р Населені пункти Калуського району Смт: Войнилів Села: Бабин-Зарічний • Бережниця • Боднарів • Болохів • Верхня • Вилки • Вістова • Голинь • Грабівка • Гуменів • Діброва • Добровляни • Довге-Калуське • Довгий Войнилів • Довжка • Довпотів • Дубовиця • Завадка • Завій • Збора • Зелений Яр • Іванкова • Кадобна • Копанки • Кропивник • Кудлатівка • Кулинка • Лука • Мислів • Мостище • Мошківці • Негівці • Новиця • Павликівка • Перевозець • Перекоси • Підмихайля • Пійло • Ріп'янка • Середній Бабин • Середній Угринів • Середня • Сівка-Войнилівська • Сівка-Калуська • Слобідка • Станькова • Старий Угринів • Степанівка • Студінка • Томашівці • Тужилів • Цвітова • Яворівка