Ryfujk

Микола Григорович Лисенко
Народився	6 березня 1927(1927-03-06) с. Побединське
Помер	1 березня 2014(2014-03-01) (86 років) Бровари ·ДТП
Громадянство	Україна
Національність	українець
Діяльність	історик, дослідник, громадський і політичний діяч
Відомий завдяки	дослідник Биківнянських могил
Головував	Броварський осередок НРУ, «Меморіал Київщини»
Нагороди

|відомий_?відома?=

Мико́ла Григо́рович Ли́сенко (6 березня 1927(19270306), с. Побединське, Вороніжчина — 1 березня 2014, Бровари) — український громадський і політичний діяч, історик, дослідник радянських репресій — таємниці поховань у Биківнянських могилах. Був першим головою Народного Руху України у Броварах, одним із фундаторів Українського товариства «Меморіал». Почесний громадянин міста Бровари.

Життєпис |

Микола Лисенко народився 6 березня 1927 року на українських теренах Вороніжчини, в заможній родині селян-ремісників.^[1][2]

На початку 1930-х родину Лисенків комуністи зарахували до «куркулів», у 1931 році репресували й вислали. У 1931—1947 роках сім'я поневірялася на засланні в Сибіру^[2] та Казахстані^[3]. Половина родини там загинула.^[1]

Під час Другої світової війни, починаючи з 16-річного віку, Микола навчався у ремісничому училищі на токаря. Закінчивши, став майстром у цьому ж училищі, навчав інших. На фронт не потрапив, бо був заброньований. Склав екстерном іспити за восьмий клас і отримав свідоцтво.^[3]

У 1947 році закінчив десять класів. Цього року переїхав до Воронежа, де навчався в сільськогосподарському інституті за фахом економіста-аграрника. 1952 року із відзнакою закінчив інститут.^[1][3]

У 1952 році за власним бажанням, як відмінник, направлений на роботу до Київської області, у Київську агролісомеліоративну експедицію. Працював ґрунтознавцем.^[3] Будучи повністю зросійщеним, повернувся в Україну, де тривалий час дерусифіковувався та відновлював українську національну свідомість.^[1][2]

У 1954 році оселився в Броварському районі. Працював у Броварській машинно-тракторній станції агрономом-овочівником в колгоспі ім. Кірова в селі Велика Димерка.^[3]

У 1954 році отримав земельну ділянку в Броварах.^[3]

У 1957 році почав працювати в науково-дослідному інституті «УкрНДІГіМ» у Києві.^[3]

З 1962 року працював в інституті «Укрдіпроводгосп» у відділі економіки. Двічі під час роботи в інституті тривалий час перебував у закордонних відрядженнях. У 1963—1964 роках — у Тунісі, а у 1965—1967 — в Алжирі.^[3]

Із 1965 року постійно мешкав у Броварах.^[4]

У 1988 році вийшов на пенсію.^[3]

Громадсько-політична діяльність |

Дослідження Биківнянських могил |

У середині 1980-х років Микола Лисенко взявся досліджувати поховання в селі Биківня. Спираючись на свідчення старожилів та архівні документи, подвижники на чолі з Миколою Лисенком організували широкий громадський рух для розкриття биківнянської таємниці. Під тиском неспростовних фактів у 1989 року четверта урядова комісія визнала, що в Биківні поховані жертви більшовицького терору, і що їх катували та розстрілювали у тюрмах Києва, а тіла вивозили у биківнянський ліс.^[1][2]

Громадська діяльність |

Микола Лисенко був одним із фундаторів Українського товариства «Меморіал», кілька років був головою його виконкому, потім протягом 15-ти років головою товариства «Меморіал Київщини», в останні роки — почесним головою.^[2] У Товаристві політв'язнів та репресованих відповідав за увічнення пам'яті жертв політичних репресій. Був першим головою Народного Руху України у Броварах.^[1]

Саме Микола Лисенко був ініціатором відзначення Дня пам'яті жертв політичних репресій на території Биківнянських могил.^[2]

У своєму будинку він створив Музей української старовини й побуту.^[1]

Політична діяльність |

Миколу Лисенка тричі обирали депутатом Броварської міської ради.^[2]

Публікації |

Обкладинка книги «Биківня: злочин без каяття», 1996 рік

Микола Лисенко видав три книги про биківнянську трагедію та комуністичний режим в СРСР.^[1][2]

• «Биківня: злочин без каяття»^[5], вийшла наприкінці 1996 року. В ній уперше оприлюднено списки жертв.


• «Биківня — наш вічний біль», 2009 року.^[6]
  


• Дослідження «У жорнах комунізму» на 888-ми сторінках, 2010 року — літопис кількох поколінь Лисенків, у якому висвітлено історію українського народу.

Також Микола Лисенко видав кілька сотень статей про поховання у Биківні.^[1][2]

Родина |

• З 1954 по 1958 роки був одружений із Діаною.^[3]
  


• З 1962 по 1969 роки був одружений із Майєю.^[3]
  


• У 1981 році одружився з Нелею Щербиною, з якою прожив до кінця життя.^[1][2][3]
  

Загибель |

1 березня 2014 року Микола Лисенко разом із дружиною Нелею Щербиною загинули на вулиці Димитрова в Броварах унаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Їх збив автомобіль, коли ті переходили вулицю.^[1][2][7]

Нагороди |

Микола Лисенко мав урядові нагороди.^[7]

• 
  Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».^[4]
  


• Два срібні хрести за Рух від В'ячеслава Чорновола.^[4]
  


• «Знак пошани» Броварської районної ради II ступеня.^[4]
  


• Орден від Патріарха Філарета та дві церковні медалі.^[4]
  


• 
  Орден Президента України «За заслуги» III (2006 року) та II ступенів.^[4]
  


• 
  Ювілейна медаль «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»^[4]
  


• 19 вересня 2014 року Миколу Лисенка посмертно нагородили званням «Почесний громадянин міста Бровари».^[8]
  

Також Микола Лисенко мав подяки від київського мера та київського губернатора; почесні грамоти, відзнаки, інші нагороди та подяки.^[4]

Примітки |

Посилання |

• 
  Микола Лисенко. Биківня: Злочин без каяття. Громада. Часопис товариства української культури в Угорщині. № 3 (77), травень-червень 2005 року.