Ryfujk

?

Ялівець звичайний

Juniperus communis subsp. communis

Охоронний статус

Найменший ризик (МСОП 2.3)

Біологічна класифікація

Царство:	Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ:	Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас:	Насінні (Spermatophyta)
Клас:	Хвойні (Coniferopsida)
Порядок:	Хвойні (Coniferales)
Родина:	Кипарисові (Cupressaceae)
Рід:	Ялівець (Juniperus)
Вид:	Ялівець звичайний

Біноміальна назва

Juniperus communis
L., 1753

Посилання

Вікісховище:	Juniperus communis
Віківиди:	Juniperus communis
EOL:	1061674
IPNI:	30088655-2
ITIS:	194820
МСОП:	42229
NCBI:	58039

Яловець звичайний

Яліве́ць звича́йний (Juniperus communis L.) — хвойна рослина роду Ялівець родини кипарисових.

Зміст

1 Назва

2 Опис рослини

3 Поширення

4 Практичне використання
- 4.1 Медицина
- 4.2 Харчова промисловість
- 4.3 Деревообробна промисловість

5 Збирання, переробка та зберігання

6 Примітки

7 Див. також

8 Література

9 Посилання

Назва |

Українська назва «ялівець», «яловець» походить від праслов. (j)alovьcь < jalovъ («яловий, безплідний»). Ймовірно, первісно ця назва вживалася щодо чоловічих особин ялівцю, які не дають плодів — пор. н.-луж. jałowjeńc («чоловіча рослина ялівця»). Окрім того, припускають, що назва могла бути дана за його зелені, незрілі на вигляд плоди, або ж через те, що він росте на неплодючих («ялових») землях^[1]. Ще одна версія пов'язує назву з народним повір'ям, що корова після поїдання цієї рослини залишається на цей рік безплідною, яловою^[2].

Місцеві назви — яловець, ялинець, ялувець, ядлівець, єлівець, верес, божевельник, боровиця, джанєпіна, джарап, джарапин, дженяпіна, можевел, можжевельник.

Опис рослини |

Вічнозелений кущ або невелике деревце (4–6 м заввишки) родини кипарисових (Cupressaceae) з прямим стовбуром і конусоподібною або яйцеподібною кроною; кора сірувато-бура. Молоді пагони червонувато-бурі, на них кільчасто розміщені по три колючі кілюваті хвоїнки (8–20 мм завдовжки). Зверху хвоїнки білуваті з восковим нальотом, знизу блискучі, зелені, при основі зчленовані. Зберігаються на гілках протягом чотирьох років.

Дводомна, рідше однодомна рослина. Чоловічі органи спороношення мають вигляд жовтих колосків, які несуть щитоподібні луски з трьома-сімома пиляками. Жіночі органи спороношення подібні до зелених бруньок. Вони складаються з кількох насінних лусок і трьох насінних зачатків. Після запліднення луски жіночої шишечки зростаються й утворюють соковиту зелену шишкоягоду округлої форми (7–9 мм в діаметрі). Це не ягоди, а шишечки з м'ясистими лусочками, які зрослись.^[3] Через рік шишкоягоди стають чорними з восковим нальотом або без нього. Насінини довгасті з твердою оболонкою. Шишкоягоди дуже люблять дрозди.^[3]

Поширення |

Рослина зустрічається в помірному кліматі Північної півкулі (Європа, Азія, Північна Америка), росте також в Північній Африці й тропічних районах Азії (Непал, Пакистан).

Ялівець звичайний росте в підліску хвойних, рідше мішаних лісів. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Запилюється у квітні — травні, шишкоягоди достигають у вересні. Росте в Карпатах (нижній гірський лісовий пояс), на Поліссі, а також в Криму. Райони заготівель — Львівська, Івано-Франківська, Волинська області. Запаси сировини значні.

Практичне використання |

Лікарська, харчова, ефіроолійна, фітонцидна, деревинна, смолоносна, декоративна і фітомеліоративна рослина.

Медицина |

У фармакології використовують шишкоягоди ялівцю як сечогінний засіб при хворобах сечових і статевих шляхів, а також як відхаркувальний і дезинфекційний засіб. Є вказівки про лікування ефірними оліями шишко-«ягід» ялівцю хвороб шкіри, у тому числі й злоякісного походження. У народній медицині корені вживають при туберкульозі легень, бронхітах, нирковокам'яній хворобі. Шишкоягоди застосовують при хворобах печінки, жіночих хворобах, ревматизмі, відвар гілок — при діатезі. Сік із шишок п'ють як сечогінний і регулюючий травлення засіб, при набряках. У гомеопатії використовують есенції зі свіжих шишок.

Всі частини рослини виділяють фітонциди.

Харчова промисловість |

Див. також: Ялівець (пряність)

Шишки ялівцю мають високу ароматичність, містять різноманітні смакові речовини і широко застосовуються для технічної переробки. Шишечки-«ягоди» дуже ароматичні, солодкі, але мають смолистий смак.^[3]Висушені шишкоягоди ялівцю використовують в кулінарії, як пряність. Ціняться вони при виробництві алкогольних напоїв, вин (наприклад, англійського джину), кондитерських виробів. У них містяться до 0,3 % цукрів (за іншими даними у зрілих шишечках ялівцю міститься до 42 відсотків цукру, тобто стільки ж, скільки у винограді^[3]), пектинові й дубильні речовини (1,6 %), протеїн (3,5 %), яблучна, оцтова і мурашина кислоти, смоли, віск, ароматичні сполуки. Хвоя ялівцю — цінний накопичувач вітамінів, у ній містяться каротин, вітамін С (246 мг%).

З шишкоягід, хвої та гілок ялівцю одержують ефірну олію. Ефірна олія із хвої використовується для виготовлення імерсійної олії та освіжаючих есенцій.

Листя і «ягоди»

Для отримання сиропу шишечки ялівцю розминають, не дроблячи насіння, що містять гіркоту. Кілограм розчавлених «ягід» кладуть у каструлю з трьома літрами води, нагрітої до 40° градусів, і розмішують хвилин п'ятнадцять. Потім ягоди виймають, віджимаючи сік. Поклавши в нього другу і третю порцію свіжих ягід, одержують сік, який містить до 20 відсотків цукру.^[3] Для отримання сиропу, що містить до 60 відсотків цукру, сік випарюють при нагріванні до 70 градусів.^[3] Випарювати рекомендується в «водяній бані» (тобто в каструлі, опущеній в іншу каструлю з водою, що нагрівається).

Ялівцевий цукор (фруктоза) в півтора раза солодший бурякового.^[3] Сироп може йти на виготовлення желе, киселю, пряників, з ним також можна пити чай і каву.^[3]

З ялівцевими гілками парять бочки, щоб надати їм приємний бальзамічний запах і відбити інші, менш приємні.^[3]

З кори й шишок ялівцю отримують фарбу, зеленувато-жовту і захисного кольору (хакі).^[3]

Деревообробна промисловість |

Деревина ялівця

Яловець має тверду щільну деревину з красивим малюнком, червонувато-жовтим ядром і характерним ароматом. Стійка проти загнивання та ураження шкідниками. Використовується для дрібних столярних і токарних виробів, придатна для олівцевої палички. Особливо ціниться як сировина для олівцевої палички інший вид — ялівець віргінський. У стовбурах і старих гілках ялівцю утворюється смола, яка виступає з тріщин у вигляді крапель або грудочок. Смолу використовують для виробництва сандараку, який є сировиною для одержання високоякісного лаку.

Ароматну деревину й гілки ялівцю застосовують для дезінфекції тари, приміщень, хвою і шишки — для ароматичних ванн, деревину, хвою та ягоди — для копчення рибних і м'ясних продуктів. Ялівець звичайний добре піддається (шляхом обрізування) формуванню крони, має декоративні форми; пірамідальну, плакучу, кулясту. Рекомендується для створення невеликих груп, поодиноких насаджень і живоплотів. Особливо декоративний інший вид — ялівець козацький. Він придатний для групових і особливо суцільних насаджень на схилах, у парках і лісопарках, для оформлення кам'яних гірок. Ялівець звичайний широко використовується у полезахисному лісорозведенні як ґрунтополіпшуюча та протиерозійна порода.

Ялівець належить до цінних та рідкісних порід дерев, тому вивезення лісо- та пиломатеріалів з нього за межі митної території України заборонено.^[4]

Збирання, переробка та зберігання |

Шишкоягоди заготовляють восени, розстилаючи під кущами брезент і струшуючи їх. Потім зібрані шишкоягоди сортують на решетах, відділяючи від хвої та інших домішок. Завдяки смолистим і ароматичним сполукам шишкоягоди тривалий час можуть зберігатись у свіжому вигляді при температурі близько 0°.
Сушать шишкоягоди під залізним дахом на горищах, розстилаючи їх тонким шаром. При сушінні на сонці, в печах або сушарках вони втрачають цілющі властивості. Висушену сировину пакують у мішки вагою по 40–50 кг, зберігають близько трьох років у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Ялівець звичайний потребує ощадливого використання й охорони.

Примітки |

↑ Етимологічний словник української мови у 7 томах. К.: Наукова думка, 1982—2009.

↑ Живі смарагди України: Оповіді про рослини. За ред. В. П. Бусола. К.: «Молодь», 1990

↑ ^а^б^в^г^д^е^ж^и^к^л (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.

↑ Закон України «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів» від 08.09.2005 № 2860-IV (зі змінами). Верховна Рада України. 2015-10-10. Процитовано 2016-09-14.

Див. також |

Ялівець

Ялівець віргінський (Juniperus virginiana L.)

Ялівець козацький (Juniperus sabina L.)

Ялівець високий (Juniperus excelsa)

Ялівець (пряність)

Список дикорослих корисних рослин України

Література

В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова. Дикорастущие полезные растения Украины. Справочник. — Київ: Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)

Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — К.: «Урожай», 1979.

Посилання |

Ялівець звичайний // Фармацевтична енциклопедія

Це незавершена стаття про Хвойні.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

[1] Етимологічний словник української мови у 7 томах. К.: Наукова думка, 1982—2009.

[2] Живі смарагди України: Оповіді про рослини. За ред. В. П. Бусола. К.: «Молодь», 1990

[Верзилин-3] а^б^в^г^д^е^ж^и^к^л (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.

[4] Закон України «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів» від 08.09.2005 № 2860-IV (зі змінами). Верховна Рада України. 2015-10-10. Процитовано 2016-09-14.

搜尋此網誌