Ryfujk

|зображення_розмір=

Леонід Арсенійович Булаховський
Народився	2 (14) квітня 1888(1888-04-14) Харків, Харківська губернія, Російська імперія
Помер	4 квітня 1961(1961-04-04) (72 роки) Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	Українська СРР →  СРСР
Підданство	Російська імперія (до 1917)
Діяльність	мовознавець
Alma mater	Харківський університет
Сфера інтересів	мовознавство
Заклад	ХНУ
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор філологічних наук
Відомі учні	Юрій Шевельов
Член	НАН України і Академія наук СРСР
Нагороди

Булахо́вський Леоні́д Арсе́нійович (2 [14] квітня 1888(18880414), Харків, Харківська губернія, Російська імперія — 4 квітня 1961, Київ, Українська РСР, СРСР) — український та російський мовознавець, член-кореспондент АН СРСР (з 1946), академік АН УРСР (з 1939), заслужений діяч науки УРСР (з 1941). Член Харківського історико-філологічного товариства. Автор праць із загального, українського і російського мовознавства, славістики, методики викладання мови тощо.

Біографія |

Народився в Харкові (нині — Харківська область, Україна) у родині майстра-механіка. Закінчивши гімназію, вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету, який закінчив 1910 року з дипломом I ступеня та золотою медаллю. Залишився в університеті для здобуття професорського звання.

Працював на робітничому факультеті Харківського університету, в Інституті мовознавства АН УРСР. Автор близько 350 наукових праць з різних питань сучасної української мови, її історії, зі славістики, загального мовознавства, методики викладання. Серед методичних праць: «Кілька уваг до програми рідної мови…» (1927), «Методичні уваги до вчителя», «Методика мови і літератури» (1930), «Підручники з української мови для середньої школи» (1952) тощо, у яких описано питання підготовки вчителя української мови. У червні 1945 Інститут мистецтвознавства АН УРСР під керівництвом дійсного члена АН УРСР Л. Булаховського опрацював видання «Українського правопису».

У 1927 році Леонід Булаховський разом із О. Білецьким, О. Парадизьким і М. Сулимою видали підручник для старшого концентру трудових шкіл. Це був своєрідний додаток до підручника «Українська мова». У ньому було 4 статті Булаховського: «Граматика в новій школі», присвячена проблемам і методам вивчення мови, «Порівняльне вивчення української й руської мов», де йдеться про одночасне навчання близькоспоріднених мов. Наступні дві статті присвячені роботі над виразністю та образотворчими засобами мови, а також над технікою усної і писемної мови. Кожен із випусків цього підручника (5—7-й роки навчання), крім граматики, містив розділи «Формальний аналіз літератури» та «Розвиток усної і писемної мови». Окрім практичного матеріалу, підручник висвітлював деякі питання мовознавства, а також містив історичні довідки.

Булаховський усупереч формально-граматичному напряму обґрунтував положення про єдність граматики з орфографією та стилістикою. Багато працював над загальними і конкретними проблемами методики викладання української мови. Науково-дослідницьку діяльність поєднував із практичною в середній та вищій школах, брав участь у підготовці вчительських кадрів, виступав із критичними оглядами методичної літератури.

У дослідженнях, присвячених мові Тараса Шевченка, висвітлив три основні питання: значення творчості великого поета в становленні нової української літературної мови, деякі засоби поетики Шевченка і характеристика мови його поем, написаних російською мовою.

З початком німецько-радянської війни, в липні 1941 року Леоніда Булаховського було евакуйовано з майже 400-ми академіками, членами-кореспондентами та іншими науковими працівниками Академії наук УРСР до Уфи, столиці Башкирії^[1].

Помер 4 квітня 1961 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 42) у Києві. Автор пам'ятника — скульптор Еліус Фрідман^[2].

Премії, нагороди |

Лауреат Ленінської премії (1959). Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, медалями.

Вшанування пам'яті |

На честь академіка Леоніда Булаховського в 1965 році названо вулицю в мікрорайоні Новобіличі міста Києва^[3].

На фасаді будинку № 9 по вулиці Михайла Коцюбинського в Києві, де він проживав у 1944–1961 роках, 18 вересня 1971 року встановлено меморіальну дошку (бронза; барельєф; скульптор Ю. К. Скоблікова, архітектор А. Д. Іванова)^[4].

Родина |

• Дочка — Юлія Леонідовна (нар. 1930) — доктор філологічних наук, професор, академік Академії наук вищої освіти України; провідний науковий співробітник-консультант Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України.


• Дружина — Тетяна Данилівна Булаховська-Іванова (1904—1989) — походила з інтелігентської родини заслуженого лікаря України Данила Михайловича Іванова. Здобувши дві освіти — філологічну та музичну (закінчила Харківський університет та Харківську консерваторію), вона працювала до війни професійною співачкою (контральто), а потім, захистивши кандидатську дисертацію як французький філолог, займалась науковою діяльністю.

Примітки |

Посилання |

• Сторінка Л. А. Булаховського на сайті Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України


• Бібліометричний профіль Л. А. Булаховського в Google Академія

Джерела |

• 
  Шевченківський словник: У двох томах / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1978.


• 
  Кочан І., Захлюпана Н. Українські лінгводидакти крізь призму часу: Словник-довідник. — Львів: ПАІС, 2009. — С. 15–16

Нормативний контроль BIBSYS: 90243981 · GND: 118857789 · ISNI: 0000 0001 1041 1004 · LCCN: n80104158 · NKC: ola20050608009 · NTA: 070354219 · NUKAT: n96001933 · LIBRIS: 43629 · SUDOC: 081388098 · VIAF: 15567059