Ryfujk

Джафар Німейрі
араб. جعفر نميري‎
Народився	1 січня 1930(1930-01-01)[1][2] Омдурман, Хартум, Судан[3]
Помер	30 травня 2009(2009-05-30)[1][2](79 років) Хартум, Судан[3]
Громадянство (підданство)	Судан
Діяльність	політик
Alma mater	Командно-штабний коледж армії США
Володіє мовами	арабська
Посада	голова Організації африканської єдності[d] і President of Sudan[d]
Військове звання	генерал
Партія	Sudanese Socialist Union[d] і National Congress Party[d]
Конфесія	сунізм
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі?

Джафар Мугаммед ан-Німейрі — державний і політичний діяч держави Судан, керівник та диктатор країни у 1969—1985 рр.

Біографія |

Народився 1 січня 1930 р. в м.Омдурман в сім'ї чиновника. Закінчив військовий коледж в Судані 1952 р., служив у збройних силах Судану. Після приходу до влади в Єгипті Насера захопився ідеями арабського соціалізму та націоналізму. Був одним з керівників створеної 1964 р. в Судані організації «Вільні офіцери». 25 травня 1969 р. очолив військовий переворот, що усунув від влади президента Азхарі. Очолив вищий орган управління Суданом — Революційну раду. Спочатку до Революційної ради входили різні політичні сили — інтелігенція, буржуазія, комуністи. Уряд Судану очолив поміркований діяч Авадалла Бабікер. Розвивались тісні взаємини з Єгиптом, СРСР та іншими державами. Але з часом у Німейрі виник конфлікт з комуністами, а після приходу до влади в Єгипті Садата він взагалі перейшов на антикомуністичні позиції.

28 жовтня 1969 р. Німейрі провів першу реорганізацію уряду, відправивши у відставку 6-х міністрів, в тому числі 3-х соціалістів і 1-го комуніста. Прем'єр-міністром став сам Німейрі, взявши собі також посаду головнокомандувача збройними силами Судану. Таким чином він поступово зосередив майже всю владу в країні в своїх руках. 19 липня 1971 р. група прокомуністично налаштованих офіцерів суданської армії на чолі з Хашімом аль-Аттою здійснили державний переворот і усунули Німейрі від влади. Однак, очевидно, вони не мали підтримки в суспільстві, тому вірні Німейрі військові частини з допомогою Єгипту та Лівії 22 липня 1971 р. придушили цей виступ і повернули його до влади. 12 жовтня 1971 р. в результаті референдуму, на який була висунута лише одна кандидатура Німейрі, він зайняв посаду президента Демократичної Рееспубліки Судан, а Революційна рада була розпущена.

28 лютого 1972 р. була підписана Аддис-Абебська угода про врегулювання збройного конфлікту на півдні Судану, яка завершила 1-у війну на півдні Судану. Південному Судану була надана автономія. У зовнішній політиці Судан за Німейрі орієнтувався на Єгипет, інші арабські країни та на країни Заходу. В червні 1977 р. Судан розірвав дипломатичні відносини з Ефіопією, яка пішла на співробітництво з СРСР, були навіть воєнні дії між Суданом та Ефіопією. Але у лютому 1978 р. дипломатичні відносини були відновлені.

8 вересня 1983 р. Німейрі оголосив Судан ісламською державою і запровадив шаріат. Це одразу ж викликало повстання населення Південного Судану, яке не хотіло жити за ісламськими законами. Розпочалась 2-а війна на півдні Судану. Загальне невдоволення населення режимом Німейрі призвело 4 квітня 1985 р. до загального страйку.
Повалений в результаті перевороту 6 квітня 1985 р. Німейрі жив 1985—1999 у вигнанні в Єгипті. 1999 р. зі згоди нової влади Судану повернувся додому. Помер 30 травня 2009 р.

Джерела |

• Д. Р. Вобликов. Судан: история и современность. Москва. «Знание». 1984. -64с. Серия «У политической карты мира», № 2.


• Африка: энциклопедический справочник. Т.2. Москва. «Советская энциклопедия». 1987. — 671с. с.402.

Примітки |