Ryfujk

Віра Холодна
	; ;
Ім'я при народженні	; Віра Василівна Левченко
Народилася	; 5 серпня 1893(1893-08-05); Полтава, Російська імперія;
Померла	; 16 лютого 1919(1919-02-16) (25 років); Одеса; Іспанський грип; ;
Поховання	; Перший Християнський цвинтар (Одеса);
Національність	; українка;
Громадянство	; Російська імперія; Південь Росії;
Діяльність	; кіноакторка;
Роки діяльності	; 1914–1919;
Чоловік	; Володимир Холодний
Діти	; дві доньки
Батьки	; Василь Андрійович
IMDb	; ID 0451762;
	; ;
	; Віра Холодна у Вікісховищі?;

У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Холодна.

Ві́ра Васи́лівна Холо́дна (у дівоцтві — Ле́вченко; 5 серпня 1893(18930805), Полтава, Російська імперія — 16 лютого 1919, Одеса) — видатна українська кіноакторка епохи німого кіно. Знімалася здебільшого у таких жанрах, як драма, мелодрама та короткометражне кіно та під керівництвом режисерів Євгена Бауера, Петра Чардиніна тощо.

Уславилася у фільмах: «Пісня тріумфуючого кохання» (1915), «Міражі» (1915), «Життя за життя» (1916), «Забудь про камін…» (1917) та багатьох ін.

Зміст

1 Життєпис
- 1.1 Перші роки
- 1.2 Початок акторської кар'єри
- 1.3 Визнання
- 1.4 Смерть і поховання

2 Творчість
- 2.1 Фільмографія

3 Сім'я

4 Вшанування пам'яті

5 Примітки

6 Література та джерела

7 Посилання

Життєпис |

Перші роки |

Віра Василівна Левченко народилася 5 серпня 1893 року (за іншими даними — 9 серпня того ж року) в українському місті Полтава, що на той час входило до складу однойменної губернії Російської імперії. Її батько, Василь Андрійович Левченко, був корінним полтавцем, закінчив словесне відділення Імператорського Московського університету й був педагогом у рідному місті, а мати — Олександро-Маріїнський інститут шляхетних дівчат.

Після смерті дідуся Віри, сім'я переїхала в Москву. Там майбутня акторка поступила у балетне училище Большого театру. Однак, згодом, Віра була вимушена залишити балет через наполягання бабусі, яка була проти такого заняття внучки. Дівчина продовжила вчитися у гімназії. Щоправда, згодом юна Левченко все ж вирішила стати акторкою. Багато у чому на неї справив враження приїзд у 1908 році у Москву з Санкт-Петербурга однієї з найпопулярніших тоді актрис, Віри Коміссаржевської.

На випускному вечорі гімназії 1910 року Віра Левченко познайомилася з юнаком — Володимиром Холодним. Він був правником за фахом й захоплювався автоспортом, брав участь в автоперегонах, навіть видавав газету «Авто». Згодом, вони покохали одне одного, а вже незабаром одружилися, незважаючи на те, що члени обох сімей були проти раннього шлюбу. 1912 року у молодих народилася донька, яку назвали Євгенією. Під час пологів лікарі попередили подружжя, що народження другої дитини може бути небезпечно для життя Віри. Саме тому вони вирішили вдочерити ще одну дівчинку. Під час Першої світової війни Володимир Холодний пішов воювати на фронті. У той же час його дружина, Віра почала свою кар'єру у кінематографі, де здобула велику популярність.

Початок акторської кар'єри |

Свою першу роль молода актриса зіграла у фільмі Євгена Бауера тургенєвську героїню. Бауер затвердив Холодну на цю роль майже відразу завдяки її зовнішності. Саме завдяки цьому фільму старлетка здобула успіх і славу. Фільм «Життя за життя» з Вірою Холодною у головній ролі демонструвався по два місяці поспіль у багатьох кінотеатрах через великий попит публіки. Актриса почала отримувати листи від незнайомих чоловіків із освідченнями в коханні. Були навіть такі, які писали, що покінчать життя самогубством через нерозділене почуття до неї. Проте жодні вмовляння не діяли на акторку.

Згодом Віра Холодна отримала звістку про поранення свого чоловіка на фронті. Вона покинула зйомки та подалася шукати шпиталь під Варшавою, куди потрапив її тяжко поранений чоловік. За словами лікарів, Володимир навряд чи мав вижити. Його дружина багато часу провела у шпиталі та вже через якийсь час Володимир одужав.

Визнання |

1916 року у власника фірми «Ханжонков и Ко», Олександра Ханжонкова, де працювала зірка німого кіно, з'явився конкурент — Дмитро Харитонов, харківський кінопідпримець, власник кінотеатру і прокатної контори «Аполло» в Харкові, з філіалами в Одесі, Ростові-на-Дону, Києві, Санкт-Петербурзі; фінансував в Харкові зйомки фільмів. Він відкрив у Москві кіноательє, але не мав людей, які вміли професійно робити кіно. Саме тому серед місцевих кіновиробників доволі скептично поставилися до нового конкурента. Однак, Харитонов запропонував найкращим операторам, режисерам і артистам, які працювали у Ханжонкова, перейти до нього за набагато вищу платню. Холодна перейшла до кіноательє Харитонова пізніше за інших. Позаяк усі друзі вже працювали у Харитонова, а сім'я її потребувала грошей.

Харитонов не перенавантажував своїх людей. Якщо у Ханжонкова знімали в шаленому темпі один фільм за другим, Харитонов давав можливість відпочивати. За період, потрібний Ханжонкову для вироблення восьми фільмів, у Харитонова знімали три. Саме завдяки цьому у Віри з'явився час для дітей.

Смерть і поховання |

Жовтневий переворот 1917 року, ознаменований терором та репресіями, змусив багатьох кіномитців тікати від більшовиків. Під виглядом літніх кіноекспедицій багато кінематографістів виїжджають до України — до Харкова, Києва, Одеси та Криму. Влітку 1918 року Дмитро Харитонов та його акторська трупа з сім'ями виїхали до Ялти, а 28 червня 1918 прибули до Одеси, де продовжили активно знімати фільми, проводячи натурні зйомки в Одесі та її околицях. Крім Віри Холодної, яку супроводжували сестра Софія і дочка Женя, до кіноекспедиції увійшли режисер Петро Чардинін з дружиною та дочкою, актори Володимир Максимов, в Харкові до них приєдналися Йосип Рунич з дружиною — артисткою театру Миколи Синельникова та інші. У зв'язку з переїздом багатьох зіркових акторів в проголошену УНР, московська «Кіногазета» написала: «Кращі артистичні сили вивозяться з Москви до нового Запоріжжя»". В Одесі зйомки проходили в ательє, яке Харитонов вибудував на Французькому бульварі, на спеціально придбаній ділянці землі. У лютому 1919 року Віра Холодна застудилася і захворіла на тяжку форму грипу, так звану, іспанку — одну з найстрашніших хвороб XX століття. І вже від цієї ж хвороби 16 лютого того ж року, у віці 25 років, вона раптово померла.

Під час похорону актриси в Одесі багато людей проводжало Віру Холодну в останню путь. Багато хто не вірив, що велика акторка померла. Інших здивувала її посиніла від бальзамувального розчину шкіра. Містом ходило багато чуток. Зокрема, що насправді акторку отруїли, бо працювала на контррозвідку, за однією версією — шпигувала для французів, за другою — для чекістів. Також ходили чутки, що лікаря шантажували, щоб змусити підписати діагноз «іспанський грип». Навіть ходила чутка, що поховали не Віру Холодну, а невідому жінку, а акторка завдяки інсценуванню смерті втекла за кордон, бо виникла загроза викриття її таємної місії. Був ще один варіант чуток — нібито, актрису викрали, бо на ній було багато дорогоцінних прикрас. Однак, ніяких підтверджень жодній з теорій не знайшлося.

Володимир Холодний прожив лише кілька місяців після смерті дружини та помер від тифу.^[1]

Вона була похована 19 лютого на Першому Християнському цвинтарі Одеси.^[2]^[3] 1937 року комуністичною владою цвинтар було зруйновано. На його місці був відкритий «Парк Ілліча» з розважальними атракціонами, а частина була передана місцевому зоопарку. Нині достеменно відомо лише про деякі перепоховання зі Старого цвинтаря, а дані про перепоховання Холодної відсутні.^[4]

Творчість |

Артистичну кар'єру почала в аматорській театральній студії, покинувши балетну школу Большого Театру. Балет покинула не сама, а за наказом бабусі, що вважала балет і акторство несумісними з уявою про добропорядність і шляхетність їх родини.

З 1914 року знімалася в кінофільмах, перша (епізодична) роль — в екранізації роману Льва Толстого «Анна Кареніна» режисера Володимира Гардіна. У 1915 році знялася в Євгенія Бауера в картинах «Песнь торжествующей любви» і «Пламя неба». Ці картини зробили її відомою, її називали «королевою екрану». За 4 роки знялася в більш ніж 50 фільмах Є. Бауера, В. Гардіна, П. Чардиніна, В. Висковського, Ч. Сабінського («Миражи», «Жизнь за жизнь», «Тернистый путь славы», «Позабудь про камин, в нём погасли огни», «Молчи, грусть, молчи», «Последнее танго» та ін.)

У кінематографі цієї доби переважали сентиментальні драми, кінорозповіді про нещасне кохання. Існував навіть відповідний термін, жанр цих мелодрам — «драма жіночої душі». Виникає і новий тип красуні — молода, тендітна особа з сумними очима, здатна на сильні почуття, але нещасна в коханні і житті. Зовнішнім параметрам цього стереотипу, який пестив і підтримував німий кінематограф, і відповідала зовнішність Віри Холодної. Її героїні викликали хвилю співчуття, що обумовило її надзвичайну популярність як кіноактриси. Про свої враження розповідали численні глядачі в листах, щоденниках і спогадах тієї доби. Кінематограф в цю добу швидко переганяв в популярності театр і ставав масовим явищем нової, синтетичної і гамірної культури XX століття.

У квітні 1918 року в складі кіноекспедиції відбула з Москви в Одесу, де знімалася на фірмі «Мирограф», виступала з естрадними номерами — інколи з Л. Утьосовим. Їх глядачами бували Г. Котовський і М. Вінницький (Мішка Япончик).

Фільмографія |

Рік	Оригінальна назва	Назва українською	Роль
1915	Пламя неба	Полум'я неба	Таня
	Песнь торжествующей любви	Пісня торжествуючої любові
	Дети века	Діти століття	Марія Миколаївна
	Миражи	Міражі	Маріанна
	Пробуждение	Пробудження
1916	В мире должна царить красота	В світі повинна панувати краса	Лія Ванда, артистка
	Лунная красавица	Місячна красуня	Ганна, донька Строєва
	Жизнь за жизнь	Життя за життя	Ната Хромова
	Одна из многих	Одна з багатьох	Наташа Баришева, курсістка
	Ради счастья	Заради щастя
	У камина	Біля каміну
	Шахматы жизни	Шахи життя	Дама півсвіту

Сім'я |

Рідний брат Володимира Холодного — Микола, став вченим ботаніком зі світовим ім'ям. Він пов'язав своє життя з Україною, став тут академіком. Саме на його честь і названо Інститут ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України в місті Київ.

Вшанування пам'яті |

Поштова марка, 2013

Режисер Вадим Цаліков створив документальну кінострічку «Прощальна краса», присвячену кіноактрисі.

За мотивами життя і кінокар'єри Віри Холодної у 1976 році створено художній фільм «Раба кохання» (режисер Микита Міхалков). Головну роль виконала актриса Олена Соловей (емігрувала у США).

У лютому 1996 року невеличкий майдан на розі одеських вулиць Буніна і Преображенської перейменовано на честь актриси^[5].

У 2003 році біля будинку в Одесі, де жила і померла кіноакторка, встановлено пам'ятник.

У 2010 році в Одесі було проведено фестиваль німого кіно та сучасної музики «Німі ночі», один із сетів якого був присвячений Вірі Холодній.

Примітки |

↑ Жовнір Н. (05-08-2010). Королева німого кіно: феномен Віри Холодної. poltava.pl.ua.

↑ Храм Всех Святых. Список захороненных людей.. Сайт Церкви Всіх Святих Одеської єпархії УПЦ (МП) (ru). Архів оригіналу за 2012-07-27. Процитовано 2011-04-15.

↑ Головань В. (2012-02-27). Старое кладбище в Одессе: здесь нашли пристанище многие из лучших сынов и дочерей Отечества. timer-odessa.net (ru). Процитовано 2016-06-01.

↑ Шевчук А. Спасти мемориал — защитить честь города // Газета «Вечерняя Одесса». — 2010. — Вип. 118—119 (9249—9250) (14 серпня). Архівовано з джерела 30 травня 2016. (рос.)

↑ Сквер Віри Холодної

Література та джерела |

Юр М. Холодна Віра Василівна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 407. — ISBN 978-966-00-1359-9.

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.

Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 617.

Посилання |

Жовнір Н. (05-08-2010). Королева німого кіно: феномен Віри Холодної. poltava.pl.ua.

Холодна Віра Василівна на сайті kinopoisk.ru

Країни світу — Віра Холодна, визначні особистості

Віра Холодна / Персоналії / Проект «Українці в світі»

Портал «Біографії» Портал «Кінематограф»

[1] Жовнір Н. (05-08-2010). Королева німого кіно: феномен Віри Холодної. poltava.pl.ua.

[2] Храм Всех Святых. Список захороненных людей.. Сайт Церкви Всіх Святих Одеської єпархії УПЦ (МП) (ru). Архів оригіналу за 2012-07-27. Процитовано 2011-04-15.

[3] Головань В. (2012-02-27). Старое кладбище в Одессе: здесь нашли пристанище многие из лучших сынов и дочерей Отечества. timer-odessa.net (ru). Процитовано 2016-06-01.

[4] Шевчук А. Спасти мемориал — защитить честь города // Газета «Вечерняя Одесса». — 2010. — Вип. 118—119 (9249—9250) (14 серпня). Архівовано з джерела 30 травня 2016. (рос.)

[5] Сквер Віри Холодної

搜尋此網誌