Йоганн Рудольф Глаубер Зміст Біографія | Наукова робота |...

Алхімічні символиВелике ДіянняСім планетСульфур-меркуріальна теоріяСтихіїХризопеяАрабськаЕлліністичнаЄвропейськаІндійськаКитайськаГермес ТрисмегістЗосима ПанополітанськийГе ХунВей БоянАр-РазіДжабір ібн ХайянАльберт ВеликийРоджер БеконРаймунд ЛуллійНіколя ФламельПарацельсДжон ДіГенніг БрандЙоганн Рудольф ГлауберІсаак НьютонРоберт БойльФулканелліПерелік алхіміківАлхімія в мистецтвіАналітична психологіяАрхетипиІнтегральний традиціоналізмІсторія хіміїФілософія Середньовіччя


Народились 10 березняНародились 1604Уродженці НімеччиниПомерли 16 березняПомерли 1670Померли в АмстердаміНімецькі алхімікиПомерли 10 березняХіміки XVII століття


Медаль Рудольфа Дізелянім.1604Карлштадт10 березня1670АмстердамалхімікаптекарлікарКарлштадтіНижньої ФранконіїНімеччинацирульника16441644Гісені1645Бонна1648Амстердаму1651Кітцінґенімінеральними добривамисолейкислот1649селітрисірчаною кислотоюазотну кислотусоляну кислотусульфат натрію1648склаТюрингіїрідке склохлориду срібланашатирному спиртісріблолугамикарбонатамиоцтової кислотиятрохіміїПарацельса1661металівзолотоеліксиру життяалхіміїхіміїГлауберова сіль








































Йоганн Рудольф Глаубер

Glauber.png
Народився
10 березня 1604(1604-03-10)[1]
Карлштадт-ам-Майн, Karlstadt[d], Німеччина
Помер
16 березня 1670(1670-03-16)[1](66 років)
Амстердам, Голландія, Республіка Об'єднаних провінцій[1]
Громадянство
(підданство)

Німеччина[2]
Діяльність
хімік, інженер, фармацевт
Галузь
фармацевт
Володіє мовами
латина[3]
Діти
Diana Glauber[d], Johannes Gottlieb Glauber[d] і Johannes Glauber[d]
Нагороди

Медаль Рудольфа Дізеля[d]









  • Медіафайли у Вікісховищі?



Іоганн Рудольф Глаубер (нім. Johann Rudolph Glauber) (1604, Карлштадт — 10 березня 1670, Амстердам) — німецький алхімік, аптекар і лікар.




Зміст






  • 1 Біографія


  • 2 Наукова робота


  • 3 Див. також


  • 4 Джерела


  • 5 Примітки





Біографія |


Глаубер народився в Карлштадті в Нижньої Франконії (Німеччина), в сім'ї цирульника; про його життя до 1644 майже нічого не відомо. Не маючи коштів на навчання в університеті, Глаубер вивчав науки самостійно; в молодості займався виготовленням дзеркал, був алхіміком і працював в аптеках. У 1644 він був лікарем при королівському дворі в Гісені; в 1645 переїхав до Бонна, а в 1648 — до Амстердаму. У 1651 Глаубер купив будинок в Кітцінґені, де влаштував власну лабораторію, при якій було дослідне поле, на якому він провадив досліди з мінеральними добривами.



Наукова робота |


Глаубер докладно вивчив питання про утворення та склад солей і кислот, зробив помітний внесок у розробку способів отримання цілого ряду неорганічних речовин. Виділив ряд солей, які призначав для використання як лікарські засоби. Вперше описав (1649) сирий бензол, отриманий розгонкою кам'яновугільної смоли.


Перегонкою суміші селітри з сірчаною кислотою отримав чисту азотну кислоту, а нагріванням кухонної солі з сірчаною кислотою — чисту соляну кислоту і сульфат натрію, так звану глауберову сіль (1648) (сам Глаубер назвав її «чудовою сіллю» -sal mirabile). Димна соляна кислота довгий час називалася по імені Глаубера (acidum sails fumans Glauberi). Велике практичне значення отримало відкрита Глаубером реакція взаємодії поташу з азотною кислотою з утворенням чистої калійної селітри.


Глаубер одним з перших став застосовувати в лабораторії скляний посуд і вніс низку удосконалень у конструкцію печей для приготування скла; розробив способи отримання забарвленого скла і заснував промислове скловаріння в Тюрингії. Глаубер отримав рідке скло (метасиликат натрію чи калію), вивчив і описав солі амонію; виявив, що осад хлориду срібла розчиняється в нашатирному спирті, що срібло осаджується з розчину його солей лугами і карбонатами. Вперше описав отримання оцтової кислоти сухою перегонкою рослинних речовин.


У теоретичному плані Глаубер був прихильником ятрохімії і послідовником Парацельса. У його творах, опублікованих у семи томах під назвою Glauberi opera omnia (Амстердам, 1661), крім іншого містяться і зачатки вчення про хімічну спорідненість. Називаючи причину, що спонукає речовини до хімічних змін, спорідненістю (affinitas), Глаубер ґрунтувався на думці стародавніх філософів, що взаємодія речовин може відбуватися тільки тоді, коли ці речовини мають щось загальне, середнє.


Глаубер, подібно до більшості сучасників, вірив у можливість перетворення неблагородних металів в золото і існування еліксиру життя, і навіть стверджував, ніби відкрив секрет приготування еліксиру. Тим не менш, Глаубер відноситься до числа тих представників раціональних течій в алхімії, значні експериментальні успіхи яких заклали основи для наукової хімії.



Див. також |


Глауберова сіль



Джерела |



  • Волков В. А., Вонский Е. В., Кузнецова Г. И. Выдающиеся химики мира. — М.: ВШ, 1991. 656 с.

  • Фигуровский Н. А. Очерк общей истории химии. От древнейших времен до начала XIX века. — М.: Наука, 1969. 455 с.

  • Энциклопедический словарь. Брокгауз Ф. А., Ефрон И. А. В 86 тт.



Примітки |





  1. абв Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118695304 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.

    d:Track:Q27302d:Track:Q304037d:Track:Q256507d:Track:Q170109d:Track:Q36578



  2. LIBRIS — 2018.
    d:Track:Q1798125



  3. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.

    d:Track:Q54837d:Track:Q19938912







Popular posts from this blog

As a Security Precaution, the user account has been locked The Next CEO of Stack OverflowMS...

Список ссавців Італії Природоохоронні статуси | Список |...

Українські прізвища Зміст Історичні відомості |...