Ryfujk

Альбський ярус, альб (рос. альбский ярус, альб; англ. Albian, нім. Alb, Albien) — верхній (шостий знизу) геологічний ярус ранньокрейдової епохи крейдової системи. Включає відклади, утворені протягом альбського віку, що тривав від приблизно 113 до 100,5 млн років тому^[1]. Вперше встановлений 1842 року французьким натуралістом і палеонтологом Альсідом д'Орбіньї біля р. Альба (тепер Об) у Франції. Альбський ярус підрозділяється на три під'яруси: нижній, середній та верхній. Деякі геологи називали альбський ярус гольтським ярусом (гольтом).

Провідними окам'янілостями альбського ярусу є амоніти:

• 
  Stoliczkaia dispar,


• 
  Hoplites dentatus,


• 
  Douvilleiceras mammillatum,


• Leymeriella tardefurcata

а також белемніти, пелециподи, форамініфери, спори та пилок.

Відклади альбського яруса поширені в: Середньому Поволжжі, Урало-Ембинському районі, Ко-пет-Даг, Півдні України (Крим), в Північній Америці, Західній Європі та ін. На території України ярус вперше виділений К. М. Фіофілактовим у 1851 р. Морські відклади альбу — глини, аргіліти, мергелі, фліш піскувато-глинистий, гравеліти, пісковики; континентальні — піскувато-глинисті, вуглисті і каолінітизовані утворення; вулканогенні породи. Потужність відкладів альбу становить від дікількох до 1000 м. Альбські відклади залягають з перервою, або безперервно на аптських утвореннях, і перекриваються згідно (рідко з перервою) відкладами сеноманського ярусу.

Примітки |

Література |

• 
  Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.


• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.