Ніжиловичі Зміст Географія | Історія | Сьогодення |...
Села УкраїниНаселені пункти Макарівського районуСела Київської області1415 в Україні
селоУкраїніМакарівському районіКиївської областіГульваКодриЛаврентія Похилевича1415митрополитаОрликаМордалевичаСтрукаНімецько-радянська війна«Історії міст і сіл Української РСР»Ленінунімецько-радянської війни16 жовтня1918Олександр Миколайович ПідсухаавтографамиП. ТичиниО. ГончараМ. РильскогоА. ГоловкоВ. СосюриО. ВишніДругої Світової війниНімецько-радянської війниДругої Світової війни
| село Ніжиловичі | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
 Погруддя Леніна перед будинком сільради і пункту зв'язку. | |||||
Країна |  Україна | ||||
Область | Київська область | ||||
Район/міськрада | Макарівський | ||||
| Рада/громада | Ніжиловицька сільська рада | ||||
| Код КОАТУУ | 3222785801 | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1415 | ||||
Населення | 846 | ||||
| Площа | 0,329 км² | ||||
| Густота населення | 2571,43 осіб/км² | ||||
Поштовий індекс | 08021 | ||||
Телефонний код | +380 4578 | ||||
| Географічні дані | |||||
Географічні координати | 50°29′21″ пн. ш. 29°37′40″ сх. д. / 50.48917° пн. ш. 29.62778° сх. д. / 50.48917; 29.62778Координати: 50°29′21″ пн. ш. 29°37′40″ сх. д. / 50.48917° пн. ш. 29.62778° сх. д. / 50.48917; 29.62778 | ||||
| Середня висота над рівнем моря | 179 м | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 08021, Київська обл., Макарівський р-н, с.Ніжиловичі, вул.Першотравнева,4 , тел. 4-11-39 | ||||
| Карта | |||||
  Ніжиловичі | |||||
 Ніжиловичі | |||||
| Мапа | |||||
Ніжиловичі у Вікісховищі? | |||||
Ні́жиловичі — село в Україні, в Макарівському районі Київської області, центр сільської ради, розташоване за 12 км від районного центру та за 61 км від обласного центру. Найближча залізнична станція — Буян, 8 км. Площа населеного пункту становить 438 га, кількість дворів — 528. Населення становить — 657 особа.
Зміст
1 Географія
2 Історія
3 Сьогодення
4 Персоналії
5 Див. також
6 Примітки
7 Галерея
8 Джерела
Географія |
Через село тече річка Гульва, права притока Кодри.
Історія |
У с. Ніжиловичі проходять дві найдавніші лінії Змієвих валів. Вони зводились протягом кількох сотень століть. Чому виникла назва Змієві вали? Це народна назва, яка ґрунтується на легендах. Слов'яни використовували для будівництва валів працю військовополонених. Вчені підрахували, що кожного року на будівництві валів працювало 3750 осіб. Позаду лінії валів через кожні 6-8 км розташовувалися укріплення або городища оптимально круглого планування. Одне із таких поселень існувало і на території с. Ніжиловичі. Щоправда, його залишки були зруйновані забудовою сучасного села. Той факт, що воно існувало, підтверджує й могильник поблизу села, який було досліджено в 1990 р. Курганні поховання у с. Ніжиловичі датуються Х-ХІ ст.
Серед похованих у Ніжиловицькому могильнику знаходилися воїни. Підтвердженням цього є знахідка бойової сокири при одному із захоронених.
Коли і ким засноване село Ніжиловичі достовірно невідомо. Усна традиція пов'язує виникнення села з втікачами із солдатчини. Перше поселення було на Селянській вулиці. Є різні версії щодо назви села. Перша — село знаходиться «Ниже валов», які проходять поза селом. Друга назва походить від того, що на місці села було «не жилое место», тобто топке. Проте свою назву село отримало від того, що було розміщене між Радомишльським і Київським повітами — Межиловичі. З часом людям стало зручніше називати його — Ніжиловичі.
Під назвою Межелковичі село вперше згадується, за твердженням Лаврентія Похилевича, в 1415 році як володіння митрополита. В запису про грошові і медові данини Київської Софійської митрополичої вотчини від 1415 р. чи пізніше читаємо: «А се Софійські люди дань дають на свято пречистої Богоматері: на ім'я Істобчани та Ніжиловці 2 колоди меду… у Ніжиловичох постолпщина…»[1]. Джерела відмічають також, що жителі села часто потерпали від нападів мешканців прилеглих Воронина (Макарів) і Андріївки.
У Литовський період (XV—XVI ст.) Ніжиловичі входили до Київського повіту, кордон якого проходив майже за селом.
Після приєднання регіону до Росії (1795 р.) село було подароване Голіцину, який одразу ж продав його Браницькому.
Пізніше село і його жителі належали багатій графині Олександрі Василівні Браницькій, яка після смерті чоловіка успадкувала все багатство.
Жило населення бідно, займалося землеробством і скотарством. Селяни виконували різні роботи в лісі, рубали, розчищали, обробляли дерева. За роботу одержували мізерну плату.
У селі були лісопильні. Для керування лісорозробками було організоване лісництво.
У 1796 р. на місці старої церкви була побудована нова на ім'я Архангела Михаїла, яка в роки боротьби з релігією була розібрана, а з її матеріалу побудоване приміщення старої школи.
У 1887 р. в селі була відкрита церковно-приходська школа. Вчителями були дяки та попи. Дітей навчалося небагато, адже селяни не мали коштів для навчання.
У жовтні 1919 р. в Ніжиловичах створені органи радянської влади — ревком і комнезам, які майже не діяли через те, що навкруги діяли повстанські загони Орлика, Мордалевича, Струка та ін. Для боротьби з ними стягувались червоноармійські війська.
Коли почалась у селі колективізація, селяни, звісно, чинили їй опір. Проте у 1924 р. активістам вдалося створити колгоспи «Більшовик» і «Нове життя». В період з 1929 р. по 1937 р. було заарештовано 12 людей, які не хотіли входити до колгоспу.
У 1941 р. розпочалася Німецько-радянська війна. На захист Батьківщини пішло 385 жителів села.
Окупувавши село, нацистські загарбники займалися пограбуванням населення, 260 осіб вивезли на каторгу до Німеччини. За роки війни було знищено 96 цивільних громадян с. Ніжиловичі.
У роки Німецько-радянської війни на території села діяла підпільна організація «Іскра», членами якої були Микола Євдокимович Зубченко, Дмитро Коваленко, Порфирій Терещук, їх закатували та повісили гестапівці в Чехословаччині. Ганну Сопленко, яка була дуже активним учасником «Іскри», розстріляли у 1943 р. в Бабиному Яру. Хлопчика Колоса Миколу за зв'язок з партизанами прив'язали до коня і закатували.
У 1943 р. йшли жорстокі бої по лінії Ніжиловичі — Комарівка — Борівка — Шнурів Ліс — Лисиця.
У листопаді 1943 р. село було визволене Радянською армією. Почалося відродження села. Зрання селяни трудились на колгоспних ланах, не отримуючи нічого за свою працю. У 1943 р. відкрито клуб на 127 місць.
У 1945 р. війна закінчилась. 150 ніжиловичан були нагороджені орденами та медалями. 174 односельці загинули та пропали безвісти на фронтах.
В «Історії міст і сіл Української РСР» про Ніжиловичі початку 1970-х було подано таку інформацію:
Ніжиловичі - село, центр сільської Ради, розташоване за 12 км від районного центру та за 8 км від залізничної станції Буян. Населення - 1442 чоловіка.
В Ніжиловичах - центральна садиба колгоспу «Поліський», за яким закріплено 2500 га землі, в т. ч. 1200 га орної. Основний напрям господарства - тваринницький та зерновий. Допоміжні галузі: садівництво, городництво. В Ніжиловичах - лісництво Тетерівського лісгоспзагу, яке має 7,5 тис. га лісу. Лісництво проводить щорічно посадки лісокультур на площі 100-110 га. У селі - середня школа, клуб, бібліотека.[2].
У 1972 р. збудовано нову двоповерхову школу.
У 1986 р. селянами разом з будівельниками із Чернівців було побудовано 80 будинків для переселенців із зони відчуження після Чорнобильської аварії.
Сьогодення |
В селі є фельдшерсько-акушерський пункт.
У 1998 р. колгосп реорганізовано в КСП «Поліське», а у 2000 р. — в ТОВ «Полісся».
Селяни пам'ятають своїх героїв. У центрі села стоїть пам'ятник — братська могила. На сільському кладовищі — могила громадян, які були розстріляні в роки війни. Зведено хрест «Жертвам голодомору».
За останні роки в селі побудовано гараж, лазню, готель, побуткомбінат, 34 житлових будинки, їдальню.
Нині в Ніжиловичах з об'єктів адміністрування та соціальної інфраструктури діють сільрада, школа І-ІІІ ступенів, пункт зв'язку, клуб, магазин.
У селі встановлені погруддя Леніну (перед сільрадою) та обеліск зі скульптурою на честь вояків Червоної Армії, загиблих під час німецько-радянської війни.
Персоналії |
16 жовтня 1918 року в Ніжиловічах народився відомий український поет Олександр Миколайович Підсуха. У радянський повоєнний час вчителька З. А. Шевченко організувала музей Підсухи, де зберігаються численні книги з автографами П. Тичини, О. Гончара, М. Рильского, А. Головко, В. Сосюри, О. Вишні та інших видатних письменників, які відвідували Ніжиловичі.
Віктор Семенович Артеменко — заслужений будівельник України.
Микола Іванович Пікулик — підводник, який трагічно загинув при виконанні службового обов'язку, посмертно нагороджений орденом.
Андрій Корнійович Артеменко — учасник партизанського загону Василя Порика, що діяв у Франції в роки Другої Світової війни.
Іван Петрович Бикоріз — старший лейтенант, визволяв Севастополь у роки Німецько-радянської війни, учасник боїв за «Сапун гору», нагороджений трьома орденами ВВВ.
Григорій Іванович Семененко — старший сержант, учасник трьох воєн: у Польщі (1939 р.), Фінляндії (1940 р.), Другої Світової війни (1941—1945 рр.), учасник бойових дій під Сталінградом. Нагороджений орденом Слави III ступеня, двома медалями «За відвагу».
Кирило Наумович Захарченко — учасник оборони Москви, у бій пішов прямо з параду з нагоди 24-ї річниці Жовтня. Нагороджений орденом ВВВ, орденом Червоної Зірки, медаллю «За відвагу».
Див. також |
- Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Київська область)
Примітки |
↑ Букет Є. Історія кожного поселення — сягає коренями у глиб століть // Макарівські вісті. — 2012. — 3 лютого. — № 5 (10705). — С. 4-5.
↑ Історія міст і сіл Української РСР. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР.
Галерея |
Ніжиловицька ЗОШ І-ІІІ ступенів
Сільський клуб
Стела на честь полеглих у ВВв
Джерела |
Ащенко Н.В., Букет Є. В., Нетреба Д. С. та ін.; Упоряд. Букет Є. В. Нариси з історії Макарівського району: До 15-ї річниці Незалежності України. — Київ: «Логос», 2006. — С. 348—355.
(Інформація) про Ніжиловичі на Сайті Макарівської РДА
Букет Є. Історія кожного поселення — сягає коренями у глиб століть // Макарівські вісті. — 2012. — 3 лютого. — № 5 (10705). — С. 4-5.PDF
 | Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ніжиловичі |
| ||||||||
Населені пункти Макарівського району
