Ервін фон Лагузен Зміст Біографія | Нагороди | Див. також |...
Народились 25 жовтняНародились 1897Уродженці ВідняПомерли 24 лютогоПомерли 1955Померли в ІнсбрукуВипускники Терезіанської академіїКавалери Золотого німецького хрестаКавалери Залізного хреста 1-го класуКавалери Залізного хреста 2-го класуКавалери Срібного німецького хрестаКавалери Хреста Воєнних заслуг I класу з мечамиКавалери Хреста Воєнних заслуг II класу з мечамиНагороджені хрестом «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)Нагороджені Військовим Хрестом Карла (Австро-Угорщина)Австро-Угорські військовики Першої світової війниУчасники Другої світової війни з НімеччиниАбвер
нім.Відень24 лютого1955ІнсбрукТретього рейхуАвстро-Угорщини18801913Терезіанську військову академіюЛінціПершої світової війни1935аншлюсуабверГанса ПікенброкаБранденбург-800ОУНнімецькою військовою розвідкоюОУНРоманом Сушком («Сичем»)українські націоналістиВермахтуНюрнберзькому процесі
Ервін фон Лагузен | |||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Народився | 25 жовтня 1897(1897-10-25)[1] Відень, Австро-Угорщина | ||||||||
Помер | 24 лютого 1955(1955-02-24)[1](57 років) Інсбрук, Австрія | ||||||||
Громадянство (підданство) | Австрія | ||||||||
Діяльність | військовослужбовець | ||||||||
Alma mater | Терезіанська академія | ||||||||
Учасник | Перша світова війна | ||||||||
Військове звання | generalmajor[d] | ||||||||
Нагороди | |||||||||
|
|підпис зображення=
Ервін Генріх Рене Лагузен (Лахузен) фон Вівремонт (нім. Erwin Heinrich René Lahousen, Edler von Vivremont; 25 жовтня 1897(18971025), Відень — †24 лютого 1955, Інсбрук) — австрійський воєначальник, який служив також в армії Третього рейху.
Зміст
1 Біографія
1.1 Служба в розвідці Австрії (1935—1938)
1.2 Служба в Абвері (1939—1945)
1.2.1 Співпраця з ОУН по створенню Військових Відділів Націоналістів (1939)
2 Нагороди
2.1 Перша світова війна
2.2 Друга світова війна
3 Див. також
4 Примітки
5 Джерела
Біографія |
Батько Лахузена, за походженням з Північної Німеччини, дослужився до високих військових чинів в армії Австро-Угорщини і в 1880 отримав дворянське звання. Ервін Лахузен продовжив військову кар'єру батька, вступивши 1913 в Терезіанську військову академію і вже після двох років навчання, 18 серпня 1915 року, в неповних 18 років, отримав чин лейтенанта і був направлений в піхотний полк, дислокований у Лінці. За час Першої світової війни брав участь у військових діях в Італії, був двічі поранений.
Служба в розвідці Австрії (1935—1938) |
Продовживши після закінчення війни армійську кар'єру, Лахузен в кінці 1935 був призначений в Службу інформації (тобто військову розвідку) Генерального штабу Австрії і став одним із творців і фактичним керівником австрійської розвідки. Після аншлюсу Австрії (1938) разом зі своїм відділом був переведений на службу в абвер і призначений заступником начальника 1-го відділу абверу (розвідка) полковника Ганса Пікенброка.
Служба в Абвері (1939—1945) |
З 1939 року начальник 2-го відділу абверу (диверсії і саботаж), в його підпорядкуванні також був полк Бранденбург-800.
Співпраця з ОУН по створенню Військових Відділів Націоналістів (1939) |
У червні 1939 р. між ОУН та німецькою військовою розвідкою було укладено угоду про створення українського диверсійного підрозділу, який мав бути переправлений у Польщу з території Словаччини або повітряним шляхом через Східну Прусію, і під час вибуху антипольського повстання у Східній Галичині мав посилити його учасників[2][3]. Формування підрозділу було доручено шефу 2 управління Ервіну фон Лагузену, а його статус було визначено як «спеціальний загін (або спеціальна група) особливого застосування»[4].
Протягом 13 червня — 3 липня 1939 р. між представником ОУН Романом Сушком («Сичем») та Ервіном фон Лагузеном відбулася низка зустрічей, на яких обговорювалися питання створення та вишколу Легіону[5].
Німецька сторона була зацікавлена в існуванні такого українського підрозділу передовсім через пропагандивний ефект. Натомість українські націоналісти отримали реальний шанс долучитись до військових операцій Вермахту[6].
У 1943 році замінений полковником В. фон Фрейтаг-Лорінгофеном і призначений командиром 41-го гренадерського полку на радянсько-німецькому фронті.
З грудня 1944 року — начальник розвідувального бюро 17-го воєнного округу (Відень).
У травні 1945 року заарештований американськими військами, і перебував в особливому центрі Бад-Ненндорф. Співпрацював з американською розвідкою. Виступав як свідок звинувачення на Нюрнберзькому процесі і незабаром був звільнений. Жив у Австрії.
Нагороди |
Перша світова війна |
- Військовий Хрест Карла
- Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Друга світова війна |
Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу з мечами
Залізний хрест 2-го і 1-го класу
Німецький хрест
- в сріблі (15 вересня 1943)
- в золоті (20 липня 1944)
Див. також |
- Теодор Ровель
Примітки |
↑ аб SNAC — 2010.d:Track:Q29861311
↑ М. Шмігель. Український легіон Романа Сушка. Напад зі Словаччини на Польщу // Український визвольний рух. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху, 2007. — Збірник 11, с. 86.
↑ А. Боляновський. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939—1945) / Львівський національний університет імені Івана Франка; Канадський інститут українських студій Альбертського університету. — Львів: 2003, с. 29.
↑ А. Боляновський. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939—1945) / Львівський національний університет імені Івана Франка; Канадський інститут українських студій Альбертського університету. — Львів: 2003, с. 29.
↑ М. Шмігель. Український легіон Романа Сушка. Напад зі Словаччини на Польщу // Український визвольний рух. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху, 2007. — Збірник 11, с. 87.
↑ М. Шмігель. Український легіон Романа Сушка. Напад зі Словаччини на Польщу // Український визвольний рух. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху, 2007. — Збірник 11, с. 86.
Джерела |
- Die Ordensträger der Deutschen Wehrmacht (CD), VMD-Verlag GmbH, Osnabrück, 2002.
- Patzwall K., Scherzer V., Das Deutsche Kreuz 1941-1945, Geschichte und Inhaber Band II, Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt, 2001, ISBN 3-931533-45-X.