Сервеєр-4 Зміст Конструкція | Обладнання | Політ | Джерело...


Аварії та інциденти з космічними апаратамиАвтоматичні міжпланетні станціїДослідження МісяцяКосмонавтика 1967Липень 1967


англ.геодезистспускний апаратМісяцьСервеєркоефіцієнтом підсиленняКанопусагіроскопіВисотомірдоплерівськийтензодатчиківщупфероелементівЗатоці ЦентральнійСервеєр-4НАСА









































Сервеєр-4

Surveyor NASA lunar lander.jpg
Модель «Сервеєра» на Землі

Основні параметри
COSPAR ID
1967-068A
NORAD ID
02875
Організація
СШАНАСА
Виготівник
СШАHughes Aircraft Company
Тип апарата
посадковий
Космодром
Мис Канаверал
Посадка на небесне тіло
Небесне тіло
Місяць
Місце посадки
Затока Центральна

Сервеєр-4 (англ. Surveyor 4 — геодезист) — четвертий американський спускний апарат, що мав здійснити м'яку посадку на Місяць в рамках місячної програми Сервеєр із запуску безпілотних апаратів з метою фотографування місячної поверхні для визначення характеристик місячного рельєфу при підготовці пілотованих місій Аполлона.




Зміст






  • 1 Конструкція


    • 1.1 Рама


    • 1.2 Живлення


    • 1.3 Зв'язок


    • 1.4 Теплозахист


    • 1.5 Відсіки апаратури


    • 1.6 Інженерне обладнання


    • 1.7 Рух і орієнтація


    • 1.8 Схема посадки




  • 2 Обладнання


  • 3 Політ


  • 4 Джерело





Конструкція |



Рама |


Рама апарата мала базову трикутну форму з алюмінієвих труб, що спрощувало монтування науково-технічного обладнання. У кутах рами кріпились три відкидні посадкові ноги з амортизаторами і опорами. Під час запуску опори перебували складеними під обтічником. Опори і амортизаційні блоки, укріплені на кожній нозі, складались з алюмінієвих чарунок, за рахунок деформації яких поглиналася енергія посадкового удару. Опори розкладалися на 4,3 м від центру апарата. Апарат був висотою приблизно 3 м.



Живлення |


На вершині вертикальної щоглі висотою понад один метр, розташованої в центрі трикутника, були сонячні батареї площею 0,855 м² з 792 фотоелементів, що створювали потужність до 85 Вт, додатково використовувались срібно-цинкові батареї.



Зв'язок |


До центру щогли кріпилась рухома плоска антена з високим коефіцієнтом підсилення, що передавала телевізійні зображення. Дві неспрямовані антени на кінцях розкладних щогл використовувались для передачі і прийому команд. Апарат мав два передавача і два приймача.



Теплозахист |


Теплозахист забезпечувався поєднанням білої фарби і оздобленням з високим коефіцієнтом тепловиділення, нанесеними на поліровану алюмінієву основу.



Відсіки апаратури |


На рамі у двох відсіках з контрольованою температурою розміщувалась електронна апаратура. Відсіки були вкриті потужною теплоізоляцією, крізь яку проходили теплові канали, також у відсіках були терморегулювачі і маленькі електричні нагрівачі. В одному відсіку, у якому підтримувалася температура від 5 до 50 °C, розміщувалось обладнання для зв'язку і контролю електропостачання. В іншому, у якому підтримувалася температура від −20 до 50 °C, розміщувалось обладнання для обробки сигналів.



Інженерне обладнання |


Телевізійна камера була змонтована близько біля вершини триніжка. В структуру були вставлені тензодатчики, температурні сенсори та інше інженерне обладнання.


Один фотометричний приціл було змонтовано біля кінця посадкової опори. одна коротка стріла розкладалася з центру структури.


Сонячний сенсор, датчик Канопуса і швидкі гіроскопі, що оберталися у кардановій підвісці, допомагали визначити орієнтацію апарата.



Рух і орієнтація |


Рух і орієнтація здійснювались за допомогою холодного азоту під час фази польоту. Твердопаливний двигун у формі сталевої кулі, змонтований у центрі апарата, використовувався при посадці. Три малі ракетні двигуни з керованою тягою використовувались під час корекції орбіти і посадки. Двигуни працювали на гідраті монометилгідразину (пальне) і суміші MON-10 (90% диоксиду динітрогену (N2O2) і 10% монооксиду азоту (NO)). Кожна камера згоряння мала тягу 130–460 Н, один двигун повертався для контролю крену. Паливо зберігалося у сферичних баках, прикріплених до рами апарата.



Схема посадки |


Висотомір вмикав головний ракетний двигун для початкового гальмування. Після закінчення роботи твердопаливного двигуна відокремлювались висотомір і двигун. Після цього вмикались доплерівський і висотомірний радари, що забезпечували інформацію для роботи автопілота, який контролював систему малих двигунів до посадки.



Обладнання |


Обладнання на борту складалося з телевізійної камери та допоміжних дзеркал, механізму забору зразків ґрунту з поверхні, тензодатчиків на посадкових опорах, а також численні інженерні датчики. Сервеєр-4 мав щуп з магнітом всередині для виявлення та вимірювання фероелементів у місячній поверхні.



Політ |


Запущений 14 липня 1967 об 11:53:29 UTC після бездоганного польоту на Місяць, телеметричний контакт був втрачений о 2:03 UTC 17 липня 1967 за 2,5 хвилини до приземлення. Посадка планувалась в Затоці Центральній на 0,4° північної широти і 1,33° західної довготи. Зв'язатися з апаратом не вдалося. Твердопаливна гальмівна рушійна установка, можливо, вибухнула наприкінці запланованого вмикання.



Джерело |


Сервеєр-4 в каталозі НАСА(англ.)






Popular posts from this blog

As a Security Precaution, the user account has been locked The Next CEO of Stack OverflowMS...

Список ссавців Італії Природоохоронні статуси | Список |...

Українські прізвища Зміст Історичні відомості |...