Ryfujk

Антуан Мейє
фр. Antoine Meillet
Народився	11 листопада 1866(1866-11-11)[1][2][…] Мулен[4]
Помер	21 вересня 1936(1936-09-21)[4][1][…](69 років) Шатомеян[4]
Громадянство (підданство)	Франція
Діяльність	мовознавець, професор, armenologist
Alma mater	Колеж де Франс
Сфера інтересів	мовознавство, Соціологія
Заклад	Колеж де Франс[6] і Паризький університет
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор наук
Вчителі	Louis Havet[d], Мішель Бреаль і Фердинанд де Сосюр
Відомі учні	Єжи Курилович, Жорж Дюмезіль, Жозеф Вандрієс та ін.
Член	Академія наук СРСР, Петербурзька академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Російська академія наук, Академія надписів та красного письменства[7] і Нідерландська королівська академія наук
Нагороди	Prix Volney[d]
Антуан Мейє у Вікісховищі?

Антуа́н Мейє́ (фр. Antoine Meillet; *11 листопада 1866, Мулен, департамент Альє, Овернь — †21 вересня 1936, Шатомеян, департамент Шер, Центр (Беррі)) - французький мовознавець, соціолог, член Академії написів і красного письменства з 1924, іноземний член ВУАН з 1924, професор Вищої практичної школи з 1891, почесний доктор Колеж де Франс з 1906.

Біографія |

Антуан Мейє народився 11 листопада 1866 року в містечку Мулен департаменту Альє у сім'ї нотаріуса. Освіту здобув у Парижі у Сорбонні. Також слухав курси Бреаля в Колеж де Франс і Фердинанда де Сосюра у Вищій практичній школі. У 1890 р. здійснив поїздку на Кавказ для вивчення вірменської мови. У 1897 році захистив докторську дисертацію на тему «Особливості вживання генитиву і акузативу в старослов'янській мові». З 1902 року викладав вірменську мову в Школі східних мов. У 1905-1932 роках - індоєвропеїстику та інші курси в Колеж де Франс.

Серед учнів Антуана Мейє практично всі відомі лінгвісти наступного покоління: Люсьєн Теньєр, Еміль Бенвеніст, Жозеф Вандрієс, Андре Мартіне, Єжи Курилович, Жорж Дюмезіль та ін.

Наукова діяльність |

Сприйнявши багато ідей Фердинанда де Сосюра, Мейє , однак, не став займатися, як більшість європейських структуралістів, синхронним вивченням мови, а продовжував розвивати порівняльно-історичні дослідження з урахуванням сосюрівського положення про системність мови та її «соціальний» характер. Порівняльно-історичний метод зовнішньої реконструкції саме в роботах Мейє знайшов завершення і прийняв класичну форму. В області приватних індоєвропейських досліджень особливо великий внесок Мейє привніс до славістики і вірменістики.

Антуан Мейє автор 24 книжок і понад 500 статей з індоєвропейського мовознавства, славістики, германістики, іраністики тощо. Найвідомішими серед яких є «Вступ до порівняльного вивчення індоєвропейських мов» (1903), «Порівняльний метод в історичному мовознавстві» (1921), «Спільнослов'янська мова» (1934). У своїх працях він акцентує на соціальному характері мови: «Мова існує лише остільки, оскільки є суспільство, і людське суспільство не може існувати без мови». У «Вступі до порівняльно-історичного мовознавства» Мейє аналізує соціальні чинники, які впливають на функціонування, розвиток і долю мови. У своїх працях Мейє розглядав також і питання розвитку української мови, і був іноземним членом Академії наук України з 1924 р.

У співавторстві з Альфредом Ерну склав найавторитетніший етимологічний словник латинської мови^[8]. Йому належать також важливі дослідження про індоєвропейські корені грецької епічної поезії.

Помер Антуан Мейє 21 вересня 1936 року, не доживши до свого сімдесятиріччя.

Основні праці |

• Нарис порівняльної граматики класичної вірменської мови / Esquisse d’une grammaire comparée de l’arménien classique, 1903;


• Вступ до порівняльного вивчення індоєвропейських мов / Introduction à l'étude comparative des langues indo-européennes, 1903;


• Діалекти в індоєвропейських мовах / Les dialectes indo-européens, 1908;


• Огляд історії грецької мови / Aperçu d’une histoire de la langue grecque, 1913;


• Мови в Новій Європі / Les langues dans l’Europe nouvelle, 1918;


• Історичне та загальне мовознавство / Linguistique historique et linguistique générale, 1921;


• Індоєвропейські витоки грецької метрики / Les origines indo-européennes des mètres grecs, 1923;


• Нариси з історії латинської мови / Esquisse d’une histoire de la langue latine, 1928;


• Порівняльний метод в історичному мовознавстві / La méthode comparative en linguistique historique, 1928;


• Етимологічний словник латинської мови / Dictionnaire étymologique de la langue latine, (en coll. avec Alfred Ernout), 1932.


• 
  


• 
  А. Мейе. Общеславянский язык, — Москва: «Прогресс», — 2010

Див. також |

• Мовознавство


• Славістика

Примітки |

Література |

• Anne-Marguerite Fryba, « Maurice Grammont, Antoine Meillet et l'institutionnalisation de la linguistique en France », dans Revue des langues romanes, no 105, 2001, p. 503-517


• Charles de Lamberterie, « Milman Parry et Antoine Meillet », dans Françoise Létoublon (éd.), Hommage à Milman Parry. Le style formulaire de l’épopée homérique et la théorie de l’oralité poétique, Amsterdam, Gieben, 1997


• Gabriel Bergounioux et Charles de Lamberterie, Meillet aujourd'hui, Louvain-Paris, Peeters, 2006


• Кондрашов Н. А. История лингвистических учений. — М., 1979


• Кобилянський Б. В. Короткий огляд історії мовознавства. — К., 1964

Посилання |

Тематичні сайти Open Library Словники та енциклопедії Велика каталонська · Britannica (онлайн) · Encyclopædia Universalis Нормативний контроль BNC: a1100616x · BNE: XX1151185 · BNF: 11915465z · CONOR: 13359203 · GND: 118782878 · ICCU: ITICCURAVV28067 · ISNI: 0000 0001 2125 1341 · LCCN: n50019617 · NDL: 00449690 · NKC: js20020812757 · NLA: 1010805 · NLG: 144042 · NTA: 068980485 · SUDOC: 027021688 · VIAF: 27068538