Ryfujk

Сент-Шапель, Париж — одна з ранніх готичних споруд

Го́тика (італ. gotico, від назви германського племені готів), готичний стиль — художній стиль, середньовічної культури країн Західної Європи (між серединами XII і XVI століть). Термін «Готика» введений в епоху Відродження як зневажливе позначення всього середньовічного мистецтва, що вважалося «варварським».

Походження (Історія) |

Ювелірна обкладинка євангелія, Німеччина, середина 13 ст.

Готика зародилася в Північній частині Франції (Іль-де-Франс) у середині ХІІ ст. і досягла розквіту в першій половині ХІІІ ст. Первісна назва готичної архітектури — Opus Francigenum. Термін «готика» — пізнього походження, але саме він закріпився в літературі і мистецтвознавстві.

Готика розвивалася в країнах, де панувала католицька церква, і під її егідою феодально-церковні основи зберігалися в ідеології та культурі епохи Готики. Готичне мистецтво залишалося переважно культовим за призначенням і релігійним за тематикою: воно було співвіднесено з вічністю, з «вищими» ірраціональними силами.

З початку XIX ст., коли для мистецтва X — XII ст. був прийнятий термін романський стиль, були обмежені хронологічні рамки готики, у ній виділили ранню, зрілу (високу) і пізню фази.
Від романського стилю готика успадкувала верховенство архітектури в системі мистецтв і традиційні типи споруд. Особливе місце в мистецтві готики займав собор — вищий зразок синтезу архітектури, скульптури і живопису (вітражів). Незрівнянний з людиною простір собору, вертикалізм його веж і склепінь, підпорядкування скульптури динамічним архітектурним ритмам, багатобарвне сяйво вітражів робили сильний емоційний вплив на віруючих.

Розвиток мистецтва готики відбивав і кардинальні зміни в структурі середньовічного суспільства: початок формування централізованих держав, ріст і зміцнення міст, висування світських сил — міських, торговельних і ремісничих, а також придворно-лицарських кіл. В міру розвитку суспільної свідомості, ремесла і техніки слабнули підвалини середньовічного релігійно-догматичного світогляду, розширювалися можливості пізнання й естетичного осмислення реального світу; складалися нові архітектурні типи і тектонічні системи. Інтенсивно розвивалися містобудування і цивільна архітектура. Міські архітектурні ансамблі включали культові і світські будинки, замки, укріплення, мости, колодязі. Головна міська площа часто оббудовувалася спорудами з аркадами, торговельними і складськими приміщеннями на нижніх поверхах. Від площі розходилися головні вулиці; вузькі фасади 2-, рідше 3-поверхових будинків з високими фронтонами вибудовувалися вздовж вулиць і набережних. Міста оточувалися могутніми стінами з багато прикрашеними в'їзними вежами. Замки королів і феодалів поступово перетворювалися на складні комплекси фортечних, палацових і культових споруд. Зазвичай у центрі міста, пануючи над його забудовою, знаходився замок або собор, останній ставав також осередком міського життя.

Сприйняття і вплив готики |

Готика зазнала значного критичного переосмислення в епоху Відродження. Провідні діячі італійського Ренесансу, зокрема такі як Рафаель та Вазарі пов'язували її із періодом панування варварів та спотворення ними законів красти та добра у архітектурі, проявом дикого свавілля, яке протистоїть прагненню до правди^[1] У листі до папи Лева Х 1519 року, Рафаель пов'язує виникнення цього стилю із епохою панування готів, що стало приводом для закріплення за ним назви «готика» — як зневажливої асоціації із варварством та чужоземним пануванням. Однак, у Центральній та Східній Європі готичні споруди будувалися аж до XVII століття, а потім готичні архітектурні принципи частково вплелися в сформований у Центральній Європі варіант архітектури бароко^[2].

Ставлення до жодного з художніх стилів минулого не було таке мінливе, як до готики. Починаючи з епохи Ренесансу, готика сприймалася як символ всього темного та відсталого. Готичне мистецтво здавалося штучним, відірваним від природи. Так, Джорджо Вазарі писав:

У цих будівлях, яких так багато, що світ ними зачумлене, двері прикрашені колонами тонкими і скрученими на зразок гвинта, які ніяк не можуть нести навантаження, який би легкої вона не була. Точно так же на всіх фасадах та інших прикрасах вони ставили казна-які табернаклішкі один на інший зі стількома пірамідами, шпилями і листям, що вони не тільки встояти не можуть, але здається неймовірним, щоб вони могли що-небудь нести, і такий у них вигляд, ніби вони з паперу, а не з каменю або мармуру. І в роботах цих влаштовували вони стільки виступів, розривів, консолей і завитків, що позбавляли свої речі будь-якої пропорційності, і часто, нагромаджуючи одне на інше, вони досягали такої висоти, що верх двері стосувався у них даху. Манера ця була винайдена готами, бо після того, як були зруйновані стародавні споруди і війни погубили і архітекторів, то що залишилися в живих стали будувати в цій манері, виводячи склепіння на стрілчастих арках і заповнюючи всю Італію казна якими спорудами, а оскільки таких більше не будують, то і манера їх зовсім вийшла з ужитку. Боронь боже будь-яку країну від однієї думки про роботи подібного роду, настільки безформних порівняно з красою наших будівель, що й не заслуговують того, щоб говорити про них більше, ніж сказано.

Але вже в XVII ст., На противагу думці Мольєра про готичних соборах як «чудовиськ», «сліди неосвічених років», Вінсен Саблон висловлює зовсім іншу точку зору в своїй поемі про Шартрський собор, оспівуючи в ній творчість готичних архітекторів^[3].

Стиль готики |

Готичний художній стиль визначився у своїх типових рисах під час розвитку західноєвропейської середньовічної художньої культури. Беручи початок в середині XII ст. у північних та центральних областях Франції на теренах Іль-де-Франсу, він отримав загальноєвропейське поширення і пройшов ряд самостійних етапів еволюції та національних версій.

Розквіт середньовічної художньої культури виник на базі інтенсивного соціального руху широких народних мас, які викликали ще задовго до формування мистецтва могутні ідеологічні течії. Художня культура сягає корінням безпосередньо до самодіяльної практики соціального низу. Таким чином, прагнення особистості на увагу до себе підготувало основу для появи нових форм та способів самовираження у художній культурі.

Зі зростанням чисельності міст та піднесенням ролі, яку вони відігравали, зростала потреба в нових формах організації праці. Ремісники у містах об‘єднувалися в союзи та цехи. Зміцнення міських ремесел сприяло формуванню міської культури.

В багатьох містах на базі церковних шкіл виникали університети як нові форми культурно-просвітницьких установ. Вони сприяли розвитку освіченості та поступово змінювали мислення середньовічної людини. Посилюється дух раціоналізму, дух допитливості, встановлюється тенденція до дослідження нового. Зростала індивідуалізація світовідчуття кожної особистості. Поступово університети перетворилися на своєрідні інтелектуальні центри. На зміну романському мистецтву прийшла готика. Синонімом варварства назвали історики Відродження середньовічне мистецтво. На відміну від романського, готичне мистецтво «пропагує» інтерес до людських почуттів, звертається до краси від реального світу, повертається до індивідуальності. Готичне мистецтво є символом квітучих торговельних і ремісничих міст-комун, що домоглися популярності й самостійності всередині феодального світу. Грандіозні готичні собори вирізнялися висотою, місткістю, ошатністю, видовищним і багатим декором. Для готичного стилю характерні гострі споруди зі стрілчастими склепіннями, великою кількістю кам'яного різьблення і скульптурних прикрас.

• 
  

  

  
  

  
  

  Собор Паризької Богоматері
  

  
  

  
  


• 
  

  

  
  

  
  

  Собор в Шартрі, Франція
  

  
  

  
  


• 
  

  

  
  

  
  

  Реймський собор, Франція
  

  
  

  
  

Символіка готичного храму |

У 12 ст. абат Сугерій, який служив у першому готичному соборі Абатство Сен-Дені в Іль-де-Франс, написав трактат «Про освяченні церкви Сен-Дені», де описав символічність всіх елементів архітектури готичного собору. За Сюжером (французький еквівалент вимови «Сугерій») храм — це корабель, що символізує Всесвіт. Витягнутий інтер'єр храму — неф (nef), по французьки — navis, перекладається як корабель. Цей Всесвіт ділиться поясом вітражів у верхній частині храму, і масивом стін в нижній, на горний (небесний) і Дольний (земний) світ, відповідно.
Стіни храму — як обителі Божої, дематеріалізуются рельєфним і скульптурним ажуром. Такий конструктивний елемент як арка символізує розрив круговороту часу, адже в цілому образ готичного храму також несе смислове навантаження про швидкоплинність і кінець часу (в той час народ Середньовіччя перебував напередодні швидкого кінця світу).
Готична троянда — символізує колесо Фортуни і висловлює циклічність часу. В унікальних готичних вітражах у вікні-троянді можна розгледіти сцени, що відсилають до круговороту часу.
Світло, яке проникає через яскраві вітражні скла позначає Божественне світло, Божественне провидіння (див. Фаворське світло). Споглядаючи вітражі людина відсторонюється від матеріального, тілесного, людського світу і «потрапляє» в іманентний, духовний, Божественний світ^[4].

Готичні стилі в архітектурному мистецтві |

Докладніше: Готична архітектура

Докладніше: Каркасна система готичної архітектури

Отвір для ключа та ручка. Місто Монс, Бельгія.

Любек, Німеччина, готичні Голштинські ворота.

Реймський собор, південний фасад.

Вінець каплиць, собор Св. Ремі, Реймс.

Для готики характерний символіко-алегоричний тип відображення. Від романського стилю готика успадкувала верховенство архітектури в системі мистецтв і традиційні типи будинків.

Особливе місце в мистецтві готики західноєвропейських країн займав міський собор — вищий зразок синтезу архітектури, скульптури і живопису (переважно вітражів). Непорівнянний простір собору, вертикалізм його веж і зводів, підпорядкування скульптури ритмам динамічності архітектури, багатобарвне сяйво вітражів робили сильний емоційний вплив на віруючих.

Розвиток мистецтва готики відбивав і кардинальні зміни в структурі середньовічного суспільства: початок формування централізованих держав, ріст і зміцнення міст, висування світських сил, торгових і ремісничих, а також придворно-лицарських кіл. В міру розвитку суспільної свідомості, ремесла і техніки, слабшали підвалини середньовічних релігійно-догматичних світоглядів, розширювалися можливості пізнання і естетичного осмислення реального світу; складалися нові архітектурні типи і тектонічна система. Інтенсивно розвивалися містобудування і цивільна архітектура, переважно замкова та фортифікаційна.

Міські архітектурні ансамблі західноєвропейських країн включали культові і світські будинки, фортеці, мости, колодязі.

Головна міська площа часто оббудовувалася будинками з аркадами, торговими і складськими приміщеннями в нижніх поверхах. Від площі розходилися головні вулиці, вузькі фасади двох-, рідше трьохповерхових будинків з високими, фронтонами вибудовувалися уздовж вулиць і набережних. Міста оточувалися могутніми стінами з багатоприкрашеними проїзними вежами. Замки феодалів поступово перетворювалися в складні комплекси фортець, палацових і культурних споруджень.

Звичайно в центрі міста західноєвропейських країн, пануючи над його забудовою, знаходився собор, який ставав осередком як церковного, та і міського життя. У ньому поряд з богослужінням влаштовувалися богословські диспути, розігрувалися містерії, відбувалися збори городян.

Собор мислився свого роду зводом знання (головним чином богословського), символом Всесвіту, а його художній лад, що сполучив урочисту велич з жагучою динамікою, достаток пластичних мотивів зі строгою ієрархічною системою їхньої супідрядності, виражав не тільки ідеї середньовічної суспільної ієрархії і влади божественних сил над людиною, але і зростаюче самосвідомість городян, каркас зі стовпів (у зрілій Готиці — пучка колон) і стрілчастих арок, що спираються на них.

Структура будинку складається з прямокутних осередків (травей), обмежених 4 стовпами і 4 арками, що разом з арками-нервюрами утворять ост хрестового склепіння, заповненого полегшеними невеликими склепіннями — розпалубками.

Храм в готичному стилі. Схема

Бічний розпір склепіння головного нефа (або нави) передається за допомогою опорних арок (аркбутанів) на зовнішні стовпи — контрфорси. Звільнені від навантаження стіни в проміжках між стовпами прорізаються арковими вікнами. Нейтралізація розпору склепіння за рахунок винесення назовні основних конструктивних елементів дозволила створити відчуття легкості і творча велич зусиль людського колективу.

У Франції кам'яні готичні собори — одержали свою класичну форму. Як правило, це 3—5 — нефні базиліки з поперечним нефом — трансептом і напівкруговим обходом хору («деамбулаторієм»), до якого примикають радіальні каплиці («вінець капел»). Їх високий і просторий інтер'єр зазвичай осяяний кольоровим мерехтінням вітражів. Враження нестримного руху вгору і до вівтаря створюється рядами струнких стовпів, могутнім злетом гострих стрілчастих арок, прискореним ритмом аркад верхньої галереї (трифорія). Завдяки контрасту високого головних і напівтемних бічних нефів виникає мальовниче багатство аспектів, відчуття безмежності і величі храмового простору.

На фасадах соборів варіюються стрілчасті арки і багаті архітектурно-пластичні декорації, деталі — візерункові вимперги, фіали, краббі і т. д. Статуї на консолях перед колонками порталів і в їх верхній арковій галереї, рельєфи на цоколях і в тимпанах порталів, а також на капітелях колон утворять цілісну символічну сюжетну систему, у котру входять персонажі й епізоди Священного писання, алегоричні образи. Найкращі здобутки готичної пластики — декор, статуї фасадів соборів у Шартрі, Реймсі, Ам'єні, Страсбурзі перейняті одухотвореною красою, щирістю і шляхетністю.

Готика Англії |

Сомерсет, Кафедральний собор, Британія.

Готика Англії виникла дуже рано (наприкінці ХІІ ст.) й існувала до XVI ст. Млявий розвиток міст призвів до того, що готичний собор став не міським, а монастирським, оточеним полями і луками. Звідси, очевидно, його «розпластаність» по горизонталі, розтягнутість у ширину, наявність безлічі прибудов. Домінанта собору — величезна вежа на середхресті. Найчистіший зразок ранньої англійської готики — собор у Солсбері. Він стане темою полотна Джона Констебла — зберігається в музеї Метрополітен, Нью-Йорк.

Головний готичний собор Англії — Кентерберійський, резиденція архієпископа Кентерберійського, національна святиня. Собор Вестмінстерського абатства в Лондоні — місце коронації і поховання англійських королів з часів Вільгельма Завойовника, згодом усипальниця великих людей Англії — близький до французької готики.

Починаючи із часу Столітньої війни будівництво в Англії скорочується. З цивільної архітектури цього періоду можна згадати найславетніший Вестмінстерський королівський палац (XIV ст.) з його Вестмінстер-холом площею 1500 кв.м.

В Італії дістали поширення лише окремі елементи готики: стрілчасті арки, «рози». Основа — суто романська: широкі приземкуваті храми, гладка площина стін яких часто інкрустована кольоровим мармуром, що створює смугасту поверхню фасаду (собор у Сієні). Приклад пізньої італійської готики — величезний Міланський собор, який вміщує 40 тисяч людей, другий серед найбільших храмів Європи (початок будівництва XV ст. — кінець XVI ст.). Венецію й досі прикрашають її мармурові палаци з аркадами, що віддзеркалюються у каналах або лагунах (Палац дожів, 1310 р. — XVI ст.).

Готичні пам'ятки є в Бельгії (ратуші в Брюгге, Брюсселі т. д.), Чехії (собор св. Віта і Карлів міст у Празі), Австрії (собор св. Стефана у Відні), Польщі (Вавельський собор під Краковом, Маріацький костьол у Кракові) та інших країнах Європи.
З XI ст.

Готика Польщі |

Польща також здійснила значний поступ у культурному розвитку, особливо після остаточного відновлення в XIV ст. власного королівства. Географічні умови, насамперед значна віддаленість від розвинених культурних центрів Західної Європи, і політична роздробленість призвели до того, що польські досягнення в галузі культури аж до початку XVI ст. не були не значним, як досягнення чеських майстрів. Крім того, цей поступ у Польщі очолювало духовенство; темпи підготовки місцевих священиків для заміни іноземних місіонерів були повільними, а поширення християнського способу життя після першого спалаху ентузіазму за правління Болеслава Великого було досить важким.

Повільне поширення західних ідей у Польщі викликано тим, що церковні реформи Григорія VII були сприйняті в Польщі лише на початку XIII ст., набагато пізніше, ніж у Богемії.

Готичний стиль поширився у Польщі протягом XIV—XV ст. На півдні, в районі Кракова, домінувала готика французького типу. Німецька готика поширилася на Заході й Півночі Польщі. Значне поширення готичного мистецтва мало в містах німецьких колоністів. Тевтонські лицарі, великі магістри яких часто були фаховими будівниками, перейняли той специфічний стиль готичної архітектури заможних міст Ганзи . Деякі з цих споруд, церква Матері Божої у Данцигу (1345–1503) і найзначніша цегляна споруда — палац великих магістрів у Марієнбурзі (1276—1335), справили великий вплив на будівництво у Північно-східній Польщі. Мало свій вплив і чеське готичне мистецтво, представлене учнями Петра Парлержа. Пізньоготичний стиль розквітне в у Польщі лише в XV ст.

Найдавнішими скульптурними пам'ятками Польщі є оздоблення романських церков, зокрема бронзова брама собору в Гнєзно (1129–1137) і двері собору в Плоцьку. Готичні скульптурні пам'ятки датуються XIV—XV ст. Найвідоміші з них — статуї князів династії П'ястів, що збереглися у Вроцлаві, Ополі, Кресобожі, Любуші й Кракові. Із середини XIV ст. значного розвитку у Польщі набуло різьбярство. До наших часів збереглося кілька гарних зразків різьблених дерев'яних вівтарів(вівтар Віта Ствоша в Кракові).

До найкращих зразків живопису належать мініатюри та орнаменти в манускрипті, що містить житіє св. Ядвіги, створені Миколаєм Пруссом (1353 р.). Богемське мистецтво мініатюри, що було поєднанням французької та італійської традицій з оригінальними чеськими елементами, сягнуло Польщі лише в XV ст.

Готика України |

Львівський кафедральний костел

Церква Святої Єлизавети в Хусті на Закарпатті — одна з найхарактерніших пам'яток готики на українських теренах, нині Хустська Реформатська церква.

Один з найцікавіших періодів історії архітектури України — кінець XIV — перша І половина XV століття. На західних землях, які менше за інші потерпіли від монголо-татарської навали, тоді зростають міста, розвиваються ремесла й торгівля. В українські міста прибуває багато поселенців, переважно німців, які принесли в мистецтво, а зокрема в архітектуру, нові стильові форми.

Серед культових споруд переважали католицькі костели. Вирішальну роль у формуванні нового стилю відіграв Львівський кафедральний костел. Його заклали на початку 60-х років XIV століття, а завершили в основному в 80-х роках наступного. У подальших століттях костел зазнав численних перебудов, втратив одну з двох веж і отримав цілком новий вигляд, однак планувальна структура залишилась первісною.

Серед будівничих цього храму відомі Нічко, Йоахім Гром, Амброзій Рабіш; одним із найтурботливіших опікунів будови в міських актах названо Петра Штехера.

Об'ємну композицію костелу витворено завдяки двом головним складовим: пресбітеріуму (вівтарній частині) та корпусу нав (власне молитовній залі).

У Львові збереглись також готичні келії монастиря домінікан, а також фрагменти готичних кам'яниць.

Також збереглись готичні костели у Скелівці (XV—XVI ст.), Новому місті (1463—1512), Дрогобичі (XIV—XVI ст.). Костел у Стрию (XV ст.) також первісно був побудований у стилі готики, однак неодноразово горів і від первісної споруди залишились лише стіни нави та пресбітеріуму, а також ренесансна каплиця, інше було добудовано наприкінці XIX ст.
Одним з останніх звели 1538 готичний костел св. Миколая у Куликові та Мостиськах.

Розквіт катедральної готики в Україні припадає на часи правління короля Владислава II Ягайла (1386—1434).

Хоча готичні храми здебільшого будувались католиками, це вплинуло і на українське храмобудування того часу. Готичні риси притаманні церкві Різдва Пресвятої Богородиці в Рогатині (XIV ст.), монастирській церкві в Уневі та інші.

На Закарпатті готичні споруди будувались угорською церковною владою. До нашого часу збереглись готичні церкви XIV—XVI ст. — Св. Єлизавети в Хусті, Вознесіння та Св. Франциска у Виноградові, Хрестовоздвиженська у Береговому, Св. Мартина в Мукачеві, Серця Іісуса в Бене, Св. Духа в Четфалві та інші.

Готичні дерев'яні церкви |

Готичні церкви в селах Сокирниця, Крайниково, Данилово, Олександрівка Хустського р-ну справляють незабутнє враження. Готичні церкви в селах Діброва, Нересниця Тячівського району.
По долинах річок Ріки та Тереблі готичний стиль заходить в села Негровець, Репинне, Сухий, Рекіти, Тюшка, Обляска, Сойми, Кужбиї Міжгірського району, а також в Івашковиця, Локіть Іршавського району та Новоселиця Виноградівського району.

У 1930-х роках дві готичні церкви з сіл Нижнє Селище та Холмовець перевезено в Чехію.

Закарпатські готичні церкви багато в чому подібні до готичних храмів та дзвіниць румунського і угорського Потисся.

Готика на російських теренах |

На землях, що увійшли до складу Російської централізованої держави, власне готичний стиль практично не був відомий. Це було в значній мірі обумовлено власною архітектурною традицією, що сформувалась на цих землях. Пам'ятки готики західноєвропейського типу одиничні. У Великому Новгороді частково збереглась Владична палата (1433–1435) — пам'ятка північної цегляної готики. Одностовпна будівля перекрита зірчастими нервюрами. В 1624–1625 рр. шотландцем Христофом Галовеєм у готичному стилі була перебудована головна вежа Московського Кремля — Фролівська (нині Спасська, наприкінці XVII ст. вже російські зодчі перебудували за її зразком найбільшу вежу Кремля — Троїцьку).

Російська шатрова архітектура, — особливий стиль, поширений у XVI–XVII ст. як у церковному, так і громадянському будівництві, в значній мірі мав західноєвропейське коріння. Перші пам'ятки цього стилю (Покровська церква Александрова, 1508–1513 та Вознесенська церква у Коломенському, 1528–1532) були збудовані іноземцями і мають яскраво виражені риси типово готичної архітектури.

Також збереглись і деякі інші пам'ятки західноєвропейської готики, побудовані іноземцями на власних теренах, що увійшли до складу Росії пізніше. Серед них виділяється Виборзький замок (XIII—XVI ст., внаслідок численних перебудов втратив чимало первісних елементів), а також замкові будівлі та кірхи колишньої Східної Прусії. Більшість об'єктів середньовічної готики у Калінінградській області знищено або перебуває у руїнованому стані. Серед найкраще збережених — Свято-Георгіївський храм у м. Правдинськ (XIV ст.). Це тринавний храм з шатровою вежею перед головним порталом. Храм має складну систему склепіннь — зірчастих нервюрів.

• 
  

  

  
  

  
  

  Зірчаті нервюри Владичної палати Новгородського кремля. XV ст.
  

  
  

  
  


• 
  

  

  
  

  
  

  Неоготичний верх Спаської вежі Московського Кремля
  

  
  

  
  


• 
  

  

  
  

  
  

  Церква Покрови в Медвєдкові (1635 - 1640) - типова пам'ятка російської шатрової архітектури.
  

  
  

  
  


• 
  

  

  
  

  
  

  Церква Георгія у м. Правдинськ (колишній Фридланд) - нині православний храм.
  

  
  

  
  

Готика Іспанії |

Араби привнесли в мистецтво Іспанії розвинуту культуру орнаменту і залишили низку прекрасних пам'яток архітектури, серед яких мечеть у Кордові (XVIII ст.) і палац Альгамбра в Гранаді (XIII—XV ст.) — мавританський стиль. В XI—XII ст.ст. на території Іспанії розвивається романський стиль в архітектурі, найкраща пам'ятка стилю — собор у місті Сантьяго-де-Компостела. У XIII — першій половині XV ст. в Іспанії, як і у всій Західній Європі, формується готичний стиль.

Кінець 12 — початок 13 ст. в Іспанії, як і у всій Європі, були позначені важливими змінами: посилилась могутність великих монархів, об'єднувалися дрібні держави, монастирі втрачали свій вплив, виникли міські общини з їх самоуправлінням. Все це сприяло пробудженню народної свідомості усіх сфер життя суспільства і насамперед мистецтва, архітектури, що відобразилось в готиці.
Іспанська готика нерідко запозичує мавританські риси(собори в Севільї, Бургосі і в Толедо).

Кафедральний собор в Толедо — серед найбільших у Європі. Його заклали у 1227 році чи близько тієї дати. Має п'ять нефів і нагадує французькі взірці. Толедо був центром католицизму в Іспанії, тому собор постійно добудовували (зала капітула, ризниця, релікварій, навіть гардеробна зала). Внаслідок цього він втрачав чистоту стилю готики, але збагачувався рисами других стилів та насичувався зразками мистецтв (різьблення крісел Алонсо Берругете — шедеври ужиткового мистецтва Іспанії у хорі кафедрального собору).

За планом мало бути дві башти на західному фасаді. Але звели лише одну, та таку високу, що стала домінантою історичного центру Толедо.

Особливе художнє явище в Іспанії — так званий стиль «мудехар», що сформувався злиттям в архітектурі елементів готики (а пізніше — Ренесансу) з мавританською спадщиною.

Готичний стиль наприкінці XIV століття |

У XIV столітті бурхливий розвиток європейських міст стимулював демократизацію готики, її застосування в позакультовій архітектурі. Елементи готичного стилю починають використовувати навіть у предметах повсякденного вжитку (меблі). Історія мистецтва оперує поняттями «англійська, французька, німецька готика».

Протягом подальшої (від XIV ст.) історії ставлення до готики було неоднозначне. Приблизно до середини XVIII століття готика асоціювалася з «варварським мистецтвом», сприймалася як порушення художнього смаку, симетрії й пропорцій. Вважалося, що готичне мистецтво принижує людину, викликає почуття страху та приреченості. Приязнь у сприйнятті готики пов'язана з ідеологією німецького й французького романтизму, які наново «відкрили» цей стиль, наголосивши на її здатності пробуджувати в людини почуття піднесеного, величного захоплення. Значення готики в історії європейської культури було підкреслено й у 19-20 століттях появою неоготичних тенденцій у мистецтві багатьох країн Європи (неоготика Чехії, Німеччини, Англії, Угорщини, Польщі, навіть України.

У творенні нової архітектури провідну роль відіграли ченці, а маршрути прощі полегшили обмін ідеями. Зі зростанням нових міст на заході виявилася тенденція до перетворення романського стилю на готичний. Власне, пізньороманський стиль витворив усі формальні передумови готики (стрілчаста арка, аркбутан, ребристе склепіння). Бракувало лише нового поштовху до розуміння простору в русі, що переймав усі маси й відкривав нові напрямки розвитку дії. Подибуваний у Даремі подвійний ефект (рух уздовж та вгору) треба було зробити якомога динамічнішим і легшим, аби вірника у костелі поривало водночас до вівтаря і вгору, до неба. Це потребувало нової сукупності напруг і звільнюючих ритмів, і вони з'явилися на хорах Сен-Дені у сорокових роках XII ст. Рух до вівтаря опоряджувався багатими новоствореними ритмами, одначе у першу чергу підкреслювалась вертикаль. Гармонійний всесвіт романського стилю перетворився на динамічний, спрямований угору всесвіт готики: знову тріумфував образ небесної гори. Поривання угору остаточно зосередилося у шпилі.

Зовнішні особливості узгоджувалися з внутрішніми: було видно, як споруда збиралася докупи й підносилась. Проте усередині передусім наголошувалося на емоційному враженні. Якщо з зовнішнього боку то була священна гора, яка радо дотикалася неба, то у внутрішній порожняві (ще — горбок Венери, відьомський пагорб) розташовувався цілий світ ритмічних форм, які водночас звільнювали і сковували глядача. Сторіччя, що породило готику, було також великою добою схоластичної науки, спроб створити енциклопедичні системи знання, яке гармонувало з природною і духовною дійсністю, Історією та Божим заміром, розумом і вірою, а також визначало місце людини у всесвіті. Подібним чином і кафедра була водночас алегоричною і органічною космічною звісткою.
Для Північної Європи характерна цегляна готика. Найзнаменитішим циклом скульптур періоду готики незаперечно вважається скульптурний декор собору в Наумбурзі. Рельєфи «Страстей Христових», зображені на огорожі західного хору («Таємна вечеря», «Зрадництво Іуди», «Взяття під варту»), сповнені надзвичайного драматизму, реальності подій, проникливої достовірності. У самому приміщенні хору наумбурзькі майстри поставили 12 статуй засновників храму. Це ціла галерея людських характерів, дуже різних і протиставлених один одному.

Пізня готика |

У пізньоготичній німецькій скульптурі багато патетики, з'являються манірність, претензійність, надмірна витонченість, поєднання релігійної екзальтації з жорстокою натуралістичністю (дерев'яні скульптури «Розп'ятий» і «Оплакуваний»).
Культура середньовіччя, яка існувала тисячоліття, висунула нове коло ідей та образів, нові естетичні ідеали, нові художні прийоми. Надихаючись духом християнства, мистецтво цього часу глибоко проникло у внутрішній світ людини. Інтерес мистецтва середньовіччя до духовності був величезним. Мислителі й художники цієї пори так само, як і в античності, прагнули гармонії, міркували про розумне влаштування світу. Але виражали це специфічно, абстрактнішою мовою.

Див. також |

• Романський стиль


• Неоготика


• Готична скульптура


• Мудехар


• Абат Сюжер


• Собор (Ковентрі, Англія)


• 
  українська готика, готика Львова
  

Примітки |

Джерела |

• Всеобщая история искусств, том 2, М., «Искусство», 1960.


• Т. П. Каптерева, Искусство Испании, М., «Изобразительное искусство», 1989.


• К. М. Муратова, Мастера французской готики 12-13 вв, М., «Искусство», 1988.


• Сакральна готика середньовічного Львова. Автореф. дисертації канд. іст. наук: 07.00.01 / О. Б. Козубська; НАН України. Ін-т українознав. ім. І.Крип'якевича, Ін-т народознав. — Л., 2004. — 19 с. — укр.


• Gothic Churches of Lviv. Abstract of MA Thesis // Annual of Medieval Studies at Central European University 1996-97 / ed. M. Sebok. — Budapest, 1998. — Vol. 4. — S. 97-98.

Література |

• Готика // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  

Посилання |

• Сакральна готика середньовічного Львова. Автореф. дисертації канд. іст. наук: 07.00.01 / О. Б. Козубська; НАН України. Ін-т українознав. ім. І.Крип'якевича, Ін-т народознав. — Л., 2004. — 19 с. — укр.

(«Латинська церква в Київській Русі та перші костели Львова» / «Костел Марії Сніжної» / «Костел Вознесіння Діви Марії (Латинська катедра)» / «Монастирські костели Львова» / «Шпиталі середньовічного Львова» / «Каплиця св. Катерини» / «Сакральна готика Львова в контексті історичного розвитку Центрально-Східної Європи»

Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, за можливості покращіть цю статтю. Конкретні зауваження можна знайти на сторінці обговорення. (лютий 2010)